Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

великомученика. Це чудо і на зображеннях різних віддавна, більше ж ніж те, що описувачі землі Палестинської достовірно склали, згадується очевидно, і тим, що подорожують у Палестину, показують місце чуда того. При граді тому Вириті від гори Ливанської було озеро велике вельми, у ньому ж змій великий, страшний згубник, жив, що виходив з того озера, багатьох людей викрадав, в озеро затягав і губив, з'їдаючи. І багато разів, коли люди озброювалися на нього, щоб убити, він заганяв їх, вражаючи, аж до стін града, диханням своїм згубним наповнював повітря отрутою смертоносною. Багато людей нею були вражені й помирали, і була скорбота, і печаль, і крик, і плач великий ненастанний у тому граді. Жили ж у ньому невірні люди, і царюючий володар їхній — всі ідолополонники. Одного дня зібралися люди града того, пішли до свого царя і сказали йому: «Що нам робити, коли гинемо від змія того?» Він же їм відповів: «Що мені відкриють боги, те вам сповіщу». І через одкровення бісів, що жили в ідолах, згубників душ людських, таку раду їм відкрив: аби, якщо не хочуть всі загинути, давали щодня за чергою і жеребом кожен дітей своїх, сина чи доньку, змієві тому на поїдання. Казав же, що «коли прийде черга до мене, то і я, хоч і єдину доньку маю, і ту віддам». Прийняли ту раду царську, більше ж бісівську, люди ті і, так узаконивши, робили за радою і домовленістю тою, давали всі, значніші і простіші, громадяни дітей своїх змієві кожного дня на поїдання, ставлячи при березі озера того синів своїх і доньок по одному, гарно вбраних, хоч і дуже жаліли і плакали за ними. А змій той, виходячи, хапав їх і з'їдав. Коли ж обійшла черга всіх людей того града, дійшла до самого царя. І сказали йому: «Ось, царю, ми всі, за радою і встановленням твоїм, віддавали дітей наших змієві, і вже черга закінчилася, нині ж що далі робити звелиш?» Відповів їм цар: «Дам і я доньку свою, яку маю, єдину, а потім, що нам знову відкриють боги, вам сповіщу». Покликав тому цар доньку свою, звелів їй прикраситися гарно, жалів же за нею і плакав вельми з усім домом своїм, проте не міг зруйнувати постанови тої, наче божественної, за одкровенням бісів за жертву їм узаконену. Дав вивести її на поїдання змієві, наче жертву богові безодні пекельної, сам же зі своїми з висоти палат дивився, слізними відпроваджуючи її очима. Дівчина ж на звичному тому місці, на якому жертву подавали змієві, поставлена була при березі озера, стояла, ридаючи, і чекала смертної години, коли змій, з озера вийшовши, мав її з'їсти. І ось, Провидінням Божим, який хоче для всіх спасення і град той хотів врятувати від загибелі тілесної і душевної, приспів туди святий великомученик Георгій, воїн Царя Небесного, на коні їдучи і спис у руках тримаючи. І, бачивши дівчину, що при озері стояла і вельми пакала, спитав її, чому там стоїть і так плаче. Вона ж сказала йому: «Добрий юначе, швидко втікай звідси конем своїм, щоб не померти разом зі мною». Святий же сказав до неї: «Не бійся, дівчино, але скажи мені, чого тут чекаєш і чому дивляться на тебе здалеку люди?» Сказала до нього дівчина: «О юначе прекрасний, бачу тебе мужнього і гарного, але чому хочеш померти зі мною? Втікай швидко з місця цього». А святий сказав: «Не піду, допоки не скажеш мені правди, чому тут затримуєшся і плачеш? І кого чекаєш?» Розповіла йому дівчина все за порядком про змія і про себе. І сказав до неї Георгій святий: «Не бійся, дівчино, я-бо в ім'я Господа мого, Бога істинного, визволю тебе від змія». Вона ж відповіла: «Добрий воїне, не бажай загинути зі мною, але втікай і визволи себе самого від гіркої смерти, досить мені одній тут померти, бо й мене від зміїного поглинання не звільниш, і сам загинеш». Коли це дівчина до святого казала, змій той страшний з'явився, з озера виходячи, і до звичної для себе їжі наблизився. Його ж побачивши, закричала дівчина великим голосом: «Втікай, чоловіче, ось змій іде!». А святий Георгій знаменувався хресним знаменням і, прикликавши Господа, сказав «в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», кинувся конем на змія, трясучи списом, і вдарив його сильно в гортань, зранив і до землі пригнітив, кінь же топтав змія ногами. Тоді святий Георгій звелів дівчині, щоб, поясом своїм зв'язавши, змія відвела, наче пса покірного, в град, а люди з подивом на те дивилися, бачивши, як дівчина веде змія, почали втікати зі страху. Георгій же святий сказав до них: «Не бійтеся, але покладайтеся на Господа Ісуса Христа, вірте в Нього, що послав мене до вас визволити вас від змія». Й убив святий Георгій змія того мечем посеред града, і виволокли люди труп його за град, вогнем спалили. Цар того града і весь люд увірували в Христа, хрещення святе прийняли. Було ж охрещених мужів двадцять п'ять тисяч, окрім жінок і дітей. І на тому місці збудували церкву велику і прекрасну в ім'я Пречистої Діви Богородиці, доньки Царя Небесного, Бога Отця, і Матері Сина Його, невісти ж Духа Святого, і на честь святого переможця Георгія, що визволив дівчину ту від змія видимого, — так береже непорочною Церкву Христову і всіляку душу правовірну допомогою своєю від невидимого з безодні пекельної поглинача і від гріха, наче від змія смертоносного. А тут приєдналося й инше чудо. Коли освячена була церква святому переможцеві Георгію, пізніше збудована, після тої, що Пречистій Діві Богородиці, тоді на знак пролитої там благодаті Божественної витекло з-під вівтаря джерело води живої, яке зцілює всіляку хворобу у всіх, хто з вірою приходить. На славу самого джерела життя, самого царя слави — Бога в Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, хваленого у святих своїх навіки. Амінь.

Місяця квітня на 24-й день

Пам'ять святого мученика Сави Стратилата і з ним сімдесяти воїнів

Цей святий мученик Сава був у часи Авреліяна-царя в Римі. Стратилатський, тобто воєводський, сан мав, родом був ґот, вірний і приємний раб Царя Небесного, Господа нашого Ісуса Христа, і відвідував у темницях тих, що страждали за Христа, служачи їм з маєтків своїх, і в терпінні утверджуючи, і спонукаючи до безстрашного подвигу. Такий же був життям добродійний, що за свою чистоту і постництво