Читати книгу - "Пастка"

вулиці, а не цій довготелесій лицемірці, яка, напевно, роками чекала, поки вона покотиться у прірву. О! Їй усе зрозуміло. Тепер вона збагнула, чому котячі очі цієї балакухи займалися жовтими іскрами. Певна річ, Віржіні не забула шмагання в пральні, її злоба жевріла під попелом. Що ж! Нехай начувається й пам’ятає ту прочуханку, якщо не хоче дістати на горіхи вдруге. Довго чекати не доведеться, вона швидко начистить їй зад. Лантьє, приголомшений цим потоком брудної лайки, накинувся на Жервезу: назвав її впертою ослицею, чорноротою, твердошкурою і так розпалився, що охрестив Купо селюком і звинуватив його в тому, що той не може навчити жінку шанувати товариша. Потім, розуміючи, що гнівом тільки все зіпсує, він заприсягнувся, що ніколи більше не братиметься за чужі справи, бо віддяки за це годі чекати. Він і справді більше не заводив мови про те, щоб передати оренду, вичікуючи ліпшої нагоди заговорити про цю справу та вмовити прачку згодитися.

Настав січень — гидка пора, вогка й холодна. Матінка Купо, пробухикавши весь грудень, після Богоявлення злягла й більше не підводилася з ліжка. То були наче дивіденди, на які вона чекала наприкінці кожного року. Але цього разу всі говорили, що з кімнати вона вийде хіба вперед ногами; і справді, попри те, що вона була все ще гладкою й опасистою, її страшне хрипіння віщувало близький кінець: їй вже паралізувало одне око і перекосило пів обличчя. Звісно, у дітей навіть думки не було допомогти їй переставитися, але вона так довго мучилася й так усім надокучала, що в глибині душі родичі бажали її смерті, що стала б для них полегшею. Їй самій так було б набагато ліпше, бо вона своє вже віджила, хіба ні? А коли своє віджив, то нема про що шкодувати. Лікар, якого покликали одного разу, більше не приходив. Щоб не здавалося, ніби її зовсім забули, їй давали трав’яний чай. Майже щогодини заходили поглянути, чи вона ще жива. Стара так задихалася, що більше не могла говорила, але око її лишалось гострим, жвавим і ясним, тож на людей вона дивилася пильно. У тому погляді було чимало всього: жаль за прожитими роками, смуток від усвідомлення того, що рідня так спішить збутися її, злість на розпусну Нана, яка вже не соромилася вставати вночі і в самій сорочці підглядати крізь скляні двері.

Одного понеділка Купо повернувся ввечері додому п’яний-п’янючий. Відколи матері стало зовсім зле, він постійно перебував у розчуленому настрої. Коли він ліг і захропів без задніх ніг, Жервеза ще трохи посовалася по хаті. Щоночі вона по кілька годин просиджувала біля матінки Купо. Втім, і Нана поводилася добросовісно, продовжуючи спати біля старої, й казала, що неодмінно всіх покличе, коли почує, що та помирає. Цієї ночі, оскільки дівчинка міцно спала, а хвора нібито тихенько дрімала, прачка поступилася Лантьє, який кликав її зі своєї кімнати, вмовляючи трохи перепочити. Горіти лишилася тільки одна свічка, яку поставили долі за шафою. Аж раптом, годині о третій ночі, Жервеза зіскочила з ліжка, охоплена незрозумілим раптовим жахом. Їй здалося, що на неї дмухнуло холодом. Недогарок свічки погас, тож вона потемки почала зав’язувати спідниці, її руки тремтіли від страху. Раз по раз натикаючись на меблі, вона дісталася кімнатчини недужої і лише там змогла запалити невеличку лампу. У цій гнітючій сутінковій тиші лише бляхареве хропіння звучало двома глибокими нотами. Нана, розлігшись на спині, спокійно дихала, відкопиливши губки. Піднявши лампу, — від цього руху на стінах затанцювали величезні тіні, — Жервеза освітила обличчя матінки Купо й побачила, що воно геть біле, голова звісилася на плече, а очі розплющені. Матінка Купо була мертва.

Тихенько, без жодного скрику, похолола від жаху, але дбаючи про обережність, прачка повернулася до кімнати Лантьє. Він уже заснув. Вона нахилилася до нього і прошепотіла:

— Чуєш, вона померла.

Ще не отямившись від сну, він пробурмотів:

— Дай мені спокій, лягай спати... Чим ми їй допоможемо, якщо вона мертва?

Тоді, звівшись на лікті, запитав:

— Котра година?

— Третя.

— Лише третя година ночі! Лягай-но мерщій. Ще застудишся... Розберемось, як розвидниться.

Але Жервеза його не послухала і повністю вдяглася. Тоді, загорнувшись у ковдру, Лантьє повернувся носом до стіни й щось пробуркотів про бісову жіночу впертість. Невже так горіло сповістити всім, що в будинку небіжчик? Дізнатися таке серед глупої ночі аж ніяк не весело! Він страшенно дратувався, що йому ті балачки перебили сон. Тим часом, зібравши і віднісши до себе в кімнату всі свої речі, навіть шпильки для волосся, вона й заридала, давши волю сльозам, більше не боячись, що її заскочать з капелюшником. У глибині душі Жервеза дуже любила матінку Купо, і їй тепер було надто гірко, хоча першої миті вона відчула тільки страх і досаду, що та обрала такий невдалий час, щоб віддати Богові душу. Сама-самісінька, вона голосно плакала в тиші; бляхар і далі хропів, вона гукала його й термосила, потім вирішила дати йому спокій, зрозумівши, що мороки, якщо він прокинеться, тільки побільшає. Жервеза повернулася до небіжчиці й побачила, що Нана вже сидить на ліжку й протирає очі. Усе зрозумівши, допитлива, як безпутна швендя, дівчинка витягувала голову, щоб краще роздивитися свою бабцю; вона не казала ані слова, ледь тремтіла, здивована й задоволена цією смертю, якої чекала останні два дні як чогось лихого, забороненого для дитячих очей; і перед цим білим, застиглим, мов маска, обличчям, що загострилося в останньому пориванні волі до життя, її зіниці, як у молоденької кішки, розширилися, а спина заніміла так само, як це бувало, коли вона стояла як укопана, перед скляними дверима й шпигувала за тим, що зовсім не стосується малих шмаркачок.

— Ну ж бо, вставай, — стиха мовила мати. — Тобі не потрібно тут залишатися.

Дівчинка неохоче сповзла з ліжка, обертаючи голову й не відриваючи погляду від покійниці. Жервеза морочила собі голову, не знаючи, де до ранку прилаштувати Нана. Вона вже було вирішала звеліти їй вдягатися, коли це до кімнати зайшов Лантьє, у штанях і пантофлях; він більше не міг заснути, йому було трохи соромно за свою поведінку. Він швиденько все владнав.

— Хай лягає в моє ліжко, — прошепотів він. — Місця вистачить.

Нана звела на матір і Лантьє свої великі ясні очі, прибравши такого невинного вигляду, як це бувало на Новий рік, коли їй дарували шоколадні цукерки. Вмовляти її не довелося: ледь торкаючись долівки голими ноженятами, вона