Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Залишаючись сидіти на полу, він обійняв мої коліна й примружився:
– Зараз краще?
До мене не одразу дійшло і, тільки коли я вдивилась в обличчя Ігоря й побачила тіні, що поглибились, зрозуміла, що одночасно з поцілунками він в мене енергію вливав. Від обурення я ледь повітрям не захлинулась:
– Навіщо?! Я – не помираю! І кулон тоді для чого?!
Колвін ткнувся підборіддям у мої коліна:
– Коли ти сердишся, в тебе очі так чарівно палають!
– Ти не відповів!
– Лєрка, я відновлююсь швидше за тебе, і резерв у мене більше – можу поділитись. А тебе ще й досі хитає. Кулон поки що не налаштований на тебе, тому вливає мікродози. Тобі цього недостатньо. Повністю оговтаюсь і зроблю, як належить.
– Саме так! – рикнула я. – Оговтаєшся! Такими темпами…
Ігор стрімко підвівся і сів поруч, обіймаючи мене за плечі:
– Я не звалюсь, якщо ти про це, – він тицьнувся носом у моє волосся. – Так переживаєш за цього бісового монстра?
Переживаю! Та промовчу. Я й так достатньо наговорила. Мені тут звикнути треба… не сахатись. І взагалі, хтось щось обіцяв:
– Перелік, – буркнула я.
Колвін застиг, виринувши з моєї копиці й схилився до мого обличчя з дещо ошелешеним виглядом:
– Який перелік, синице?
– Котрий мені було обіцяно, і з якого я буду вибирати, куди вирушити.
Він відкинувся на спинку дивана:
– Просто зараз?
Я розвернулась до нього з виразом праведного гніву:
– Обіцяно було ввечері.
Ігор окинув мене здивованим поглядом:
– Ти ось тільки ледве на ногах стояла.
– Якщо хтось забув, то я нагадаю, що цей хтось от тільки зі мною енергією ділився. Тож, на ногах я стою досить впевнено. Але, – я, нахабно усміхаючись, скинула головою, втуплюючись в очі Колвіна, – якщо комусь важко знаходитись у відносно вертикальному положенні, то я можу запропонувати переміститись до кімнати з більш зручною горизонтальною площиною.
Граційна професорська брова злетіла офігіваючим помахом:
– Ти запрошуєш мене до свого ліжка?!
– А мені є чого остерігатись? – продовжила буравити поглядом професора.
Він, зовсім вже якось приречено, зітхнув:
– Звісно ж, ні.
Я почала сповзати з дивана й потягла Колвіна за собою:
– Тоді – запрошую.
– Я ж казав, що ти – садистка, – пробурчав він, підводячись слідом за мною.
На ліжку однозначно було зручніше. Ігор озвучував мені усі варті, з його точки зору, цікаві місця Дев’ятизем’я, відвідування котрих було гарантовано безпечним, а я намагалась визначитись з порядком черги. Раптом пролунало:
– Стрільницький костюмований бал.
– Бал? У князівстві?
Колвін повернувся до мене, підперши голову кулаком:
– Лєр, Дев’ятизем’я – це не ті лубкові картинки, які ти звикла бачити у казках, чи фільмах про давнину. Це…, – він помовчав. – Загалом, краще самій побачити. То як: хочеш на бал?
Я відкинулась на подушку:
– Я схожа не Попелюшку?
Ігор потягся до моєї руки й сплів свої пальці з моїми:
– А я схожий на принца?
– Скоріше вже на короля, – хмикнула я.
– Це – гірше?
– Я б не сказала, – розвернулась я до нього. – Як на мене, король однозначно цікавіше недолугого принца.
Він потягся до мого обличчя, прибираючи з нього неслухняний локон, і його пальці ковзнули по щоці, наче ненавмисне торкнувшись моїх губ:
– Значить, вирушаємо на бал.
Я, як дивилась на нього, так і застигла. Який бал?! Яка Попелюшка?! Я на таке не підписувалась!
Моє обличчя, мабуть, дуже красномовно розповіло усе, що я думаю з приводу передбачуваного виходу у світ, тому що Колвін просто клацнув пальцями, згасивши світло, власницькі підгріб мене до себе, вмощуючи мою голову на своєму плечі, і сонним голосом сповістив:
– Лєрка, нумо спати. Завтра озвучиш усі свої сумніви, обурення та інші аргументи проти. А я спробую переконати, спростувати… Або навпаки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.