Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Глава 33. Квітка Життя

Долітаючи до берега, друзі побачили, як біля острова три кораблі атакують піратські судна.

- Нарешті союзники з’явилися, - буркнув Артур.

- Добре, що з’явилися! - промовив Толій. - Тепер піратам точно не вдасться втекти з награбованим. Справедлива кара їх не омине!

Внизу виднілися спалахи від вибухів на піратських кораблях. Помітно було, що вони охоплені полум’ям і от-от підуть на дно. Шансів у бандитів не було.

Тим часом Толій приземлився біля палацу. У білій альтанці, де росла чарівна квітка, від скляної стелі лишилися стирчати лише кілька гострих уламків. Все скрізь було побите й потрощене.

На землі досі ще лежали кілька поранених лицарів, які до останнього боронили свого короля та Квітку Життя.

Над одним із поранених саме схилилася Вінченца. Софія допомогла Артуру злізти з орла і сісти, спершись спиною на стовбур дерева.

Тим часом цілителька побачила їх і підійшла.

- Що, хлопче, бачу і тобі дісталося, - тихо сказала вона, поклавши одну руку Артуру на чоло. Іншу - тримала над раною на стегні.

Софія відразу побачила знову оте сяйво, яке йшло з центру долоні знахарки на Артура. Дівчині інколи здавалося, що навіть повітря навколо Вінченци наповнене лагідним спокоєм і теплом. Ніби сама її присутність вже допомагала хворим чи пораненим швидше одужати. Пройшло не так багато часу, і Артур поволі встав на ноги.

- Ти вже можеш сам ходити! - вигукнула дівчина.

- Вінченца в нас швидко всіх на ноги ставить, - посміхнувся Артур.

- А чи можна мені побачити Квітку Життя? - запитала Софія.

- Та я й сам хотів відвести тебе до неї.

Артур взяв Софію за руку і повів у білу альтанку.

Софія добре розуміла, що біля чарівної Квітки має відбуватися щось незбагненне і таємниче. Заходячи в альтанку, дівчина усвідомлювала, що перебуває у священному Місті Сили. У тому місці, де ти відчуваєш його, а воно - тебе.

На високому стрункому стеблі від вітру ледь коливався рожевий бутон. Він здався Софії схожим на полум’я свічки. Навколо бутона був ореол тремтливого світло-рожевого сяйва.

Дівчина стільки разів чула, який це могутній оберіг. Скільки надій на нього покладали жителі міста. Могутній маг, щоб заволодіти ним, був ладен на все. Але дівчина тепер бачила перед собою ніжну тендітну квітку. Та назустріч цій квітці щось розкривалося у її душі.

Раптом вона помітила, як верхні пелюстки злегка здригнулися і краєчком відхилилися від бутона. У Софії від хвилювання аж серце стрепенулося. Вона очей не зводила з нього.

У цей час Артур і Софія стояли поруч, тримаючись за руки. І між ними знову була та жива тиша, коли слова непотрібні. Вони обидва дивилися на Квітку Життя, затамувавши подих. Адже на їх очах просто зараз відбувалося диво. 

Ореол квітки став ширитися, а пелюстки поступово розкриватися. Немов би сонце сходило на їх очах у цьому маленькому будиночку. Немов би серце цієї чарівної квітки розкривалося їм назустріч. Здавалося, Квітка Життя ввібрала в себе красу всіх квіток світу. Та все ж вона найбільше нагадувала Софії троянду. Одразу навколо полинув тонкий аромат. Вдихаючи його, Софія відчувала радість, наповненість. Ніби у неї крила були за спиною.

- Це нарешті сталося! - вигукнув Артур.

- Яке диво… - стиха сказала дівчина. - Ти знаєш, - вона глянула на Артура, - саме зараз, біля Квітки, я усвідомила, чого тепер прагну. У Мейоллі я зрозуміла, що маю магічні здібності, про які дома й гадки не мала. Але я хочу вчитися! Мені цікаво буде вдосконалювати те, що вже вмію і вчитися нового. Я б могла потім допомагати іншим людям, як от Вінченца. Так що я вже замислилася про вашу магічну школу у Лундмарку, - посміхнулася вона.

- Розумію про що ти. Я от давно мріяв стати лицарем світлоносних мечів. Бути найсильнішим і непереможним у бою, довести батьку, що чогось вартий. Але допомагаючи людям, коли місто було в облозі, зрозумів, що хочу виконувати головне призначення лицаря - захищати людей, які потрапили в біду, турбуватися про беззахисних чи скривджених.

Заворожені магією краси Квітки, її ароматом, та хвилиною близькості й щирості, Артур і Софія не помітили, як до них підійшла Вінченца.

- Так от у чому магія Квітки Життя. Вона допомагає зрозуміти людині своє призначення. Впізнати той шлях, на якому вона буде почувати себе щасливою, - задумливо сказала цілителька.

- Вінченцо, а як же ви? Як магія Квітки подіяла на вас, якщо своє призначення ви знали й раніше?

- Щойно я зрозуміла, що свої знання потрібно передавати далі, вчити інших тому, що вмію сама.

- Але чому ж тоді всі були впевнені, що квітка - могутній оберіг для всього міста?! - здивувався Артур.

- Так сказала нам Віола - і так воно і є. Але спочатку маленький паросток треба було оберігати та піклуватися про нього. Потім потрібно було вберегти від зазіхань Кірка бутон. А тепер, коли Квітка Життя увійшла у повну силу, вона дійсно стала для Мейолли могутнім оберегом.

- Але як? Квітка ж не має такого захисного поля, яке б закрило місто від ворогів?

- Якщо люди розуміють, у чому їх талант і головне призначення, у них є шанс бути щасливими. Потрібна лише сміливість піти обраним шляхом. Мейоллу чекає новий розквіт. І в щасливих людей не виникатиме бажання чинити зло один одному. Над ними втрачає свій вплив магічна чорна сіль.

- Але ж це не вбереже нас від майбутніх нападів піратів чи подібних Кірку магів?

- Ні. Але щасливі й згуртовані мейолльці будуть здатні дати відсіч будь-кому, хто прийде з поганими намірами на наш острів. І справжніх лицарів у нас значно побільшає, - усміхнулась Вінченца, дивлячись на Артура.

Софія й Артур намагалися усвідомити все почуте. Запала тиша.

Раптом всі звернули увагу на шум і брязкання ланцюгів. Артур, Софія і Вінченца побачили, як кілька стражників вели Кірка. Навіть здаля він здався дівчині темним, мов ніч. А коли був зовсім близько, маг раптом підняв голову і вони з Софією у цю мить зустрілися поглядами. Крижаним холодом і ненавистю обдав той погляд дівчину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍