Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

завдавати вам клопоту через них. Зараз нам конче потрібно поглянути, які саме документи зберігав ваш брат у тому сейфі.

*

За кілька годин по тому Анна, Дерек і я були у сейфовій залі маленького приватного банку на Мангеттені. Службовець відімкнув сейф і дістав звідти коробку, яку ми відразу ж відкрили.

Усередині був грубенький стос аркушів у палітурці, де було написано:

Кірк Гарві. ТЕМНА НІЧ.

— А це що? — здивувалася Анна. — Чому мер Ґордон поклав цей текст у банківський сейф?

— І який зв’язок поміж убивством і цією п’єсою? — запитав Дерек.

У сейфі були і банківські документи. Дерек погортав їх і зацікавився.

— Що ти там знайшов, Дереку? — запитав я.

— Виписки з рахунку, надходження величезних сум. Звісно ж, це хабарі. І перекази. Гадаю, це ті гроші, які Ґордон відправляв до Монтани, перш ніж утекти туди.

— Ми вже за тої пори знали, що він корумпований, — нагадав я Дерекові, не розуміючи, чому він так здивувався.

І тоді він сказав:

— Цей рахунок відкрито на ім’я Джозефа Ґордона й Алана Брауна.

Отож Браун теж причетний до того діла. І це ще був не останній сюрприз. Вийшовши з банку, ми подалися до крайового центру поліції штату, щоб ознайомитися з аналізом відеозапису промови Алана Брауна, яку він виголосив під час відкриття фестивалю.

Експерти зуміли ідентифікувати один уривок із того відео, коли в контражурі театральних світильників пощастило прочитати текст, який був у нього в руці. Підсумок їхньої експертизи був такий: «З тих кількох слів, які пощастило розрізнити, текст, що його виголошує промовець, відповідає тому, що написаний на аркуші паперу».

Поглянувши на збільшений текст, я аж рота роззявив.

— У чому проблема, Джессе? — запитав Дерек. — Ти ж допіру сказав, що текст відповідає Брауновій промові, так же?

— Проблема в тім, — сказав я, показуючи йому зображення, — що текст надрукований на машинці. Того вечора, коли сталися убивства, Алан Браун, усупереч тому, що він казав, не імпровізував промову. Він написав її заздалегідь. Він знав, що мер Ґордон не прийде на відкриття. Він усе приготував.

Джесс Розенберґ

Субота, 19 липня 2014 року

За сім днів до прем’єри

Папери, які ми знайшли у тому сейфі, були оригіналами банківських документів. Рахунок, на який надходили гроші від хабарів, відкрили Ґордон із Брауном. Разом. Останній сам підписав документи про відкриття.

Десь о першій годині ночі в обстановці величезної секретності ми подзвонили в помешкання Алана і Шарлотти Браунів і повезли їх на допит у крайовий центр поліції штату. Шарлотта мала обов’язково знати про причетність Алана до тієї корупційної пошесті, що охопила Орфею 1994 року.

Попри те, що ми намагалися зробити це непомітно, якась сусідка, котрій не спалося о такій порі, побачила крізь вікно в кухні, як подружжя Браунів сідало до поліційного автомобіля. Та звістка полинула від будинку до будинку зі швидкістю електронної пошти. Декотрі недовірки так знахабніли, що почали дзвонити у двері помешкання Браунів, був поміж ними і Майкл Бірд, що хотів перевірити, чи правдиві ті чутки. Те приголомшення докотилося й до редакцій місцевих часописів: ще б пак, поліція затримала міського голову Орфеї та його дружину! Заступник голови, Пітер Фроґґ, зачинився в кабінеті, бо вже не міг відповідати на телефонні дзвінки. Шеф Ґуллівер розмовляв з усіма охоче, та знав небагато. Потроху назрівав скандал.

Коли Кірк Гарві незадовго до початку репетиції прийшов до Великого театру, там було повно журналістів, які давно вже його чекали.

— Кірку Гарві, є якийсь зв’язок поміж вашою п’єсою й арештом Шарлотти Браун?

Гарві на мить завагався, перш ніж відповісти. Урешті заявив:

— Приходьте на мою виставу. У ній відповіді на всі запитання.

Журналісти загаласували, й він усміхнувся. Усі заговорили про «Темну ніч».

*

У крайовому центрі поліції штату ми допитували Алана і Шарлотту Браунів в окремих кімнатах.

Шарлотта здалася перша, коли Анна показала їй виписки з банківських рахунків, що їх ми знайшли у сейфі голови Ґордона. Переглянувши їх, вона пополотніла.

— Хабарі? — вигукнула вона. — Та Алан ніколи в житті не допустив би такого! Немає чеснішої людини, ніж він!

— Але ж ось докази, Шарлотто, — сказала Анна. — Впізнаєш підпис?

— Авжеж, це його підпис, я згодна, але цьому має бути інше пояснення. Я певна. А він що каже?

— Поки що він усе заперечує, — сказала Анна. — Якщо він нам не допоможе, ми не зуміємо і йому допомогти. Він постане перед прокурором і потрапить до попереднього ув’язнення.

Шарлотта заплакала.

— Ох, Анно, кажу тобі, я й гадки про це не мала!

Анна співчутливо поклала долоню їй на плече і сказала:

— Шарлотто, ти все нам тоді розказала?

— Одну деталь я пропустила, Анно, — зізналася Шарлотта, насилу звівши дух. — Алан знав, що Ґордони збираються утекти.

— Знав? — здивувалася Анна.

— Авжеж, знав, що того вечора, коли має відбутися прем’єра, вони збираються потайки покинути місто.

*

Орфея, 30 липня 1994 року, 11 година 30 хвилин

За вісім годин до вбивства чотирьох людей

Баз Леонард на сцені Великого театру давав останні вказівки акторам, які зібралися довкола нього. Йому хотілося відшліфувати декотрі епізоди. Скориставшись тим, що обговорювали епізод, у якому вона не грала, Шарлотта пішла до вбиральні. У фойє вона натрапила на Алана і кинулася в його обійми, сяючи від щастя. Він відвів її в куток, і вони зіллялися у палкому поцілунку.

— Ти прийшов побачитися зі мною? — лукаво запитала вона.

Її очі сяяли. Та він був чимось заклопотаний.

— Усе гаразд? — запитав він її.

— Усе дуже добре, Алане.

— Від того дурника Гарві ніяких звісток?

— Та ні, є дещо. Але це хороша звістка: він сказав, що дасть мені спокій. Не буде більше погроз накласти на себе руки, не буде більше сварок. Тепер він поводитиметься коректно. Бо йому хочеться, щоб я забрала текст його п’єси.

— Це що, шантаж? — розлючено запитав Алан.

— Ні. Але я сама хочу допомогти йому. Він так наполегливо працював над тією п’єсою. Лишився тільки один примірник, і він у голови Ґордона. Можеш попросити, щоб він віддав його? Чи нехай віддасть тобі, а ти передаси Гарві...

Алан одразу ж насупився.

— Шарлотто, забудь про цю п’єсу.

— Чому?

— Тому що я