Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Значить погано дивилися! - видала Галина Андріївна. - Догана вам усім. Надалі самі стежите за дітьми та нікому не довіряєте.

- Даремно. Малечі сподобалося, - Агата зробила крок уперед. - Вони ще коли бігають, іноді падають і коліна розбивають, може їм бігати заборонити? А торік хлопчик із турніка впав. Приберемо і їх?

- Я вас потім як приберу, - ричала директорка. - На вихід!

*** 

Вночі у першого загону планувалася грандіозна вечірка, якою підлітки немов проводжали другу зміну. Через знайомого вантажника Ярослав зміг добути найрізноманітнішу випивку, а також приніс фанту, якою можна розбавляти пекучий смак спирту.

Всі знову зібралися у нього в кімнаті, дівчата зі своїми бесідами окремо, хлопці зі змаганнями, хто більше вип'є, та дурними жартами теж відокремилися.

Інгрід сиділа з подругами на чиємусь ліжку біля дверей, згадуючи найприємніші моменти, пов'язані зі зміною, скоро всі поїдуть, і вона знову залишиться одна. Доведеться шукати нових друзів, звикати до них, а так не хотілося прощатися.

Альбіна дивилася в телефон, переставши брати участь у галасливих обговореннях дівчат. Рома теж не звертав уваги на підколи друзів, щось цікаве зміг знайти в екрані.

Ярику, навпаки, не подобалися соціальні мережі, він надавав перевагу живому спілкуванню, тож намагався залучити до розмов усіх, але безрезультатно.

- Я вас викину до біса разом із телефонами! - голосно заявив Ярослав.

- Пропонуй гру, - Альбіна відірвалася від переписки.

- Якщо ти береш участь, то можна в карти на роздягання, - усміхнувся він.

- Давайте в пляшечку, - вигукнула подруга Альбіни.

- Добре, - Ярослав узяв порожню пляшку вина.

Всі учасники сіли в коло ближче до столу. Четверо дівчат, серед яких Альбіна, і четверо хлопців. Рома сидів трохи позаду і ніяк не підтверджував свою участь, але учасники вирішили все без нього, і трохи розсілися, щоб його було видно.

Інгрід одразу відмовилася від гри й продовжила бесіду з Аріною, але вже без такого ентузіазму. Вона побоялася брати участь, але спостерігати збоку цікаво. Як юнаки по черзі крутять пляшку, дивляться на того, з ким випало поцілуватися. Комусь подобається вибір, комусь ні. Хтось цілувався для галочки, а хтось із насолодою, немов у звичайний день не наважувався.

Можливо, у глибині душі вона б теж хотіла погратися, напитися і відчувати все це безтурботне життя, але не бажала ганьбитися своєю недосвідченістю, а хлопці, які вже захмеліли, точно не стримали б своїх божевільних жартів. Їй вистачило ганьби в першу зміну.

За своїми думками вона пропустила частину гри. Прокинулася, коли почулося запитання Альбіни:

- Ромчику, ти граєш?

Він підняв очі з телефону, помітив на собі погляди гравців, а потім і горлечко пляшки, що вказувала на нього.

- Можливо, - він піднявся.

Знав, що від нього вимагається, нічого пояснювати не довелося. Він зробив крок до Альбіни, швидко притулився до її губ, відсторонився і сів назад.

Інгрід, як і всі присутні, спостерігала за цим, тільки утрималася від коментарів. Найшвидший поцілунок за всю гру, а для неї він здавався надто довгим. Вона бачила як торкаються їхні губи, як переплітаються язики. Тільки там не було насолоди, схоже на дружній поцілунок, коли обох змусили, а завтра вони про нього вже не згадають.

Хоча під час репетицій та концерту, Інгрід була впевнена, що ці двоє подобаються одне одному. Вони стільки часу провели разом за піснями, а цілувалися зовсім без почуттів. Може то був сценічний образ.

- Далі без мене, - попередив Рома.

- Не питання, замість тебе візьмемо іншого учасника! - задоволено промовив Ярослав і рушив до Інгрід. - Я знаю, хто крутить наступний.

- Не граю, - грубо випалила вона.

- Один раз, - благав Ярик. - Буде весело.

- Кому як, - видихнула Інгрід, відчуваючи, як у грудях наростає істерика. Серце калатало і відчувалося десь у горлі.

Присутнім ця ідея сподобалася, нічого поганого вони не бачили, а те, що вона один раз покрутить пляшку - навіть весело. Юнаки підбивали її зіграти, особливо хлопці, п'яні дівчата скоріше за компанію галасували.

Інгрід впилася поглядом у свою подругу Аріну, але та лише непричетно знизала плечима. Тоді ж помітила Рому, який ще хвилину тому не відривався від телефона, а зараз крутив його в руках, дивлячись кудись крізь натовп. Можливо, і не чув їх зовсім, був поглинений власними думками.

- Хочеш, щоб я за тебе покрутив? - Ярослав посмикав бровами. - Я не щасливий, вкаже на мене. Тож давай сама.

Інгрід ризикнула, хоч і не знала, на кого б варто було показати горлечку пляшки. До всіх присутніх хлопців вона ставилася нормально, вони не були такими жахливими як ті, з першої зміни. Кожен непоганий по-своєму, Гордій і Захар здавалися їй цікавою компанією, але вона б не хотіла цілувати їх. Їй подобався Рома, тільки поруч із ним вона себе настільки невпевнено почувала, що варто зробити крок до нього, як серце зупиниться. Саме тому його хотілося цілувати найменше. Та й не грав він більше.