Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Талісман обраної, Ася Чирокбей

Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

6
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 119
Перейти на сторінку:

Земля під ногами тремтіла, стіни ходили ходуном. Нагорі вже сутеніло, а під землею зовсім потемніло від пилу. Із хмари виринув Конфідус.

- Швидко на сходи! - прокричав він, підштовхуючи мене.

Я не став сперечатися і поспішив виконати розпорядження. Підйом мотузяною драбиною, та ще й в умовах загрози обвалу, виявився непростою справою. В останній момент еридіанин подав мені речмішок зі зброєю. Що робив отець, розгледіти не вдалося, тож я швидко просунув руки в лямки речового мішка і поставив ногу на сходинку мотузкових сходів.

Виявилося, що підйом буде зручнішим, якщо триматися руками не за сходинки, а за бічні мотузки. У центрі кожної сходинки була дерев'яна дощечка, на яку я ставив ногу, і так просувався вперед. Вгорі мене підхопили Кріді з Саєбом, і, вже перевалюючись через край, я відчув, як мотузки внизу натягнулися.

Двоє людей кинулися піднімати мотузку з вантажем, що висіла окремо, - у поспіху я навіть не подумав обв'язатися. Судячи з того, як здувалися жили на руках матросів, вантаж був значним. Нагору підняли одного з бранців. Одночасно драбиною піднявся Конфідус. Еридіанин виглядав украй незадоволеним і бурчав щось собі під ніс.

Матроси скинули мотузку вниз, але батько не поспішав підніматися. З наростаючою тривогою я вдивлявся в клуби пилу внизу, приголомшений ревом невгамовних ударів. Вдалося врятувати ще трьох бранців, коли протилежна стіна затремтіла і з гуркотом обвалилася. Моє серце завмерло, але тут із хмари пилу з'явився батько. Його обличчя було спотворене, а зуби стиснуті. З нелюдським зусиллям він тягнув за собою ще одного полоненого.

Товариші кинулися до нього. Десяток рук підхопили його і витягнутого бранця.

- Біжимо! - закричав батько, махаючи рукою в бік дороги.

Нас не треба було вмовляти двічі. Ми підхопили - хто речмішки зі зброєю, а хто - врятованих бранців, і з усією можливою швидкістю попрямували до дороги. Уже наближаючись до неї, ми почули гуркіт. Обернувшись, я побачив, що будівля завалилася, і на її місці утворилася гігантська вирва. На наші запитальні погляди батько зробив знак зупинитися.

- Усе гаразд - насилу дихаючи, сказав він і опустив на землю бранця, якого ніс на плечах.

У поглядах матросів читалося здивування, але я знав, що батько не міг вчинити інакше. Ми врятували шістьох. Внизу залишився тільки ватажок групи.

- Я міг врятувати всіх - пригнічено сказав батько. - Але він не захотів бути врятованим і вважав за краще стати жертвою Великого.

- Амінь! - підсумував підійшовший Конфідус.

Під час короткого перепочинку ми оточили стражника, який погодився йти з нами. Він розповів, що тутешньою місцевістю треба пересуватися, тримаючись подалі від будівель, іти безпечними стежками, позначеними особливими знаками. Однією з них він мав провести нас до замку. Уже зовсім стемніло. При світлі місяця і зірок ми виглядали як збіговисько справжніх волоцюг. Я мимоволі посміхнувся про себе, подумавши, як скривилася б леді Ірбіна, побачивши мене таким. Наступною була думка про те, що сказала б матінка, але, уявивши вираз її обличчя, я вважав за краще не думати про це.

Бранців залишили зв'язаними на узбіччі дороги. Тим, хто прийшов до тями, заштовхали в рот кляпи. Оглушати їх не стали, вважаючи, що це зайве - вони й так були в шоці.

Слідом за провідником, ми рушили геть від дороги. Руки його були зв'язані мотузкою, інший кінець якої намотав на зап'ястя Конфідус. За ним ішов я, тримаючи напоготові чужоземну зброю. Кріді на чотирьох трусив попереду полоненого. Думаю, з його здатністю зчитувати думки, він тепер орієнтувався не гірше, ніж місцевий житель, що йшов за ним.

Ззаду щільною групою йшли інші. Замикаючим був Саєб із знаменитим матійським мечем напоготові. За словами провідника, ми зробили велику помилку, сховавшись за будівлею, оскільки саме в цих місцях міг статися обвал. Будівлі вказували на виходи з підземних тунелів, мережа яких тягнулася до самого замку, і це було ще одним способом дістатися туди, звісно, якби не було там цього милого пуголовка.

Здавалося, тут немає ні кущика, ні травинки - тільки суха глина під ногами. Бувало, з-під ніг шмигала дрібна живність, та кажани іноді оголошували околиці писком. Ім'я сидів на плечі батька набурмосившись і не робив спроб піднятися в повітря. Зліва вдалині виднілися силуети пагорбів, тоді як праворуч місцевість піднімалася, приховуючи від нас місто. Ближче до опівночі зробили привал біля струмка, оточеного острівцем рослинності.

На привалі батько і Конфідус розпитували провідника про те, як господареві замку вдається стежити за нашим пересуванням. Провідник сказав, що в нього є спеціально навчені птахи, які піднімаються в повітря й очима яких Владика бачить, що відбувається. Хлопець говорив не дуже впевнено, видно було, що він знає це тільки з чуток. Вночі, за його словами, такі птахи побачити нас не могли.

Я подумав, що один із цих птахів міг кружляти над ямою, до якої нас заманили. Чи не були сутінки сигналом до атаки Неназиваного, коли птах втратив нас з очей? Я вирішив поділитися своїми міркуваннями з батьком пізніше.

- Зараз птахи не можуть стежити за нами? - уточнив Конфідус.

- Наскільки мені відомо, ні, - підтвердив провідник.

- Які ще небезпеки є в цих місцях? - запитав батько.

- Про це ходять тільки чутки, - відповів провідник. - Я чув про істот, які пересуваються великими зграями і вбивають усе на своєму шляху.

1 ... 92 93 94 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талісман обраної, Ася Чирокбей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Талісман обраної, Ася Чирокбей"