Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

для розташування по сусідству обчислювальних центрів й інших аналогічних об'єктів. Краще натягнути нитки з меншим кроком між ними над поверхнею води.

— Тоді найкращим місцем для розташування нашої пастки буде один із трьох шлюзів каналу. «Судний день» — корабель типу «Панамакс»[79] і вписується у шлюзи впритул. Це дасть нам змогу використовувати нитки всього 32 метри завдовжки і полегшить установку стовпів та й сам процес натягування ниток між ними, особливо під водою.

— Ні. Проходження шлюзів — найскладніша частина переміщення Панамським каналом. Крім того, корабель шлюзом тягнуть чотири «мули» — електровози на рейках. Вони рухаються повільно, а під час проходження шлюзу команда завжди в підвищеній готовності. Спроба прорізати корабель там приречена на провал.

— А як щодо Моста двох Америк, одразу за шлюзом Мірафлорес? Ми можемо натягнути нитки на опорах мосту.

— Ні. Відстань між опорами занадто велика, нам не вистачить «Літаючого леза».

— Тоді вирішено: місцем операції буде найвужче місце — прохід Гайар, де ширина становить 150 метрів. Плюс візьмемо із запасом на встановлення стовпів — 170 метрів.

— Якщо план остаточний, то я повинен вас попередити: відстань між нитками становитиме 50 сантиметрів. У мене немає матеріалу, для щільнішого натягнення, — зазначив Ван Мяо.

— Інакше кажучи, нам необхідно зробити так, щоб корабель минув заплановану точку вдень, — підсумував Да Ши, випускаючи з рота чергову порцію диму.

— Чому?

— Частина екіпажу вночі спатиме, отже перебуватиме в горизонтальному положенні. Відстань між нитками в 50 сантиметрів — занадто велика для гарантії, що ніхто не залишиться живий. А вдень, навіть якщо вони сидять — відстань достатня.

Почулося кілька здавлених смішків. Присутні, відчуваючи себе в стресовій ситуації, намагалися врятуватися від запаху крові, який добре відчувався.

— Та ви справжній диявол! — із жахом промовила представниця ООН.

— Невинні люди постраждають? — запитав Ван Мяо з погано прихованим тремтінням у голосі.

— Коли корабель проходить через шлюзи, на борт піднімається з десяток працівників, які стежать за канатами з електровозів, — відповів офіцер флоту. — Але вони всі сходять на берег після проходження шлюзу. Лоцман залишається на борту корабля протягом усіх 82 кілометрів довжини каналу, тому ним доведеться пожертвувати.

— Частина екіпажу корабля — це найманий персонал. Вони можуть не знати справжнього призначення корабля, — додав офіцер ЦРУ.

— Пане професоре, — сказав генерал Чан, — спробуйте абстрагуватися від цих думок. Інформація, яку ми повинні отримати, є критичною для виживання всієї людської раси. Хтось повинен ухвалювати важкі рішення.

По закінченні зустрічі полковник Стентон присунув свій шикарний х'юмідор до Да Ши:

— Капітане, це найкраща «Гавана». Пригощайтеся.

* * *

За чотири дні. Плесо Кулебра, Гайар, Панамський канал.

Ван Мяо навіть не відчував, що він в іншій країні. Він знав, що далі на захід розташоване гарне озеро Гатун, а на схід — величний Міст двох Америк і Панама-сіті. Але йому поки що не випала нагода побачити їх на власні очі.

Два дні тому вони прилетіли прямим рейсом із військового аеродрому в Китаї до Міжнародного аеропорту «Токумен», розташованого біля Панама-сіті, звідки їх переправили гелікоптером сюди. Навколишній пейзаж здавався знайомим: галасливий будівельний майданчик проекту з розширення Панамського каналу вгризався в навколишній тропічний дощовий ліс, що оголював великі відвали жовтуватої землі. Колір ґрунту, який виймали, нагадував Ван Мяо лесові пагорби на батьківщині. Сам канал не здавався надто захопливим, можливо, через те, що тут було його найвужче місце. Цю ділянку каналу в минулому столітті викопали сотні тисяч робітників лише за допомогою лопат і кирок.

Ван Мяо і полковник Стентон сиділи в шезлонгах під навісом на півдорозі вгору по схилу. Обидва були одягнені у вільні, яскраві сорочки; свої капелюхи вони поклали осторонь, старанно вдаючи із себе двох туристів, які милуються панорамним видом на канал, що розкинувся нижче.

Унизу, на обох берегах паралельно каналу лежали двадцятичотириметрові стовпи. П'ятдесят надміцних ниток з наноматеріалу, по 160 метрів завдовжки кожна, були натягнуті між стовпами. На правому березі кожна із ниток з'єднувалася з довгим сталевим канатом для збільшення загальної довжини, щоб їх можна було опустити на дно каналу, прикріпивши додатковий баласт. Така схема кріплення гарантувала іншим кораблям безпечний прохід. На щастя, рух по каналу виявився не таким жвавим, як уявляв собі Ван Мяо. У середньому на добу ним проходили лише близько сорока великих кораблів.

Стовпи до основи на землі кріпилися за допомогою шарнірів і за планом, після отримання підтвердження, що наступним кораблем, який проходитиме, є «Судний день», нитки за допомогою сталевих канатів підтягнуть до стовпа на правому березі, закріплять і стовпи піднімуться вертикально. Кодовою назвою операції було вибрано «Ґучжен» — через подібність між конструкцією і багатострунним давнім китайським музичним інструментом, різновидом цитри. Тому ріжучу мережу з ниток називали просто цитрою.

Годину тому «Судний день» увійшов у прохід Гайар з боку озера Гатун.

Стентон запитав Ван Мяо, чи бував він раніше в Панамі. Ван Мяо відповів, що ні.

— А я був в 1990 році, — сказав полковник.

— Брали участь у тій війні[80]?

— Так, але це була одна із тих воєн, які не залишаються у спогадах. Усе, що я пам'ятаю, це площа перед посольством Ватикану, де сховався Нор'єга, і динаміки, спрямовані на будівлю посольства, які грають Nowhere to Run у виконанні Martha and the Vandellas. До речі, це була моя ідея.

Каналом повільно пройшов білосніжний круїзний корабель під французьким прапором. Кілька пасажирів у яскравому одязі, не поспішаючи, прогулювалися по зеленому килиму на верхній палубі.

— Доповідає другий спостережний пост: перед ціллю інших кораблів немає, — прохрипіла рація Стентона.

— Піднімайте цитру, — скомандував полковник.

Кілька людей у касках, схожі на техніків, з'явилися по обидва боки каналу. Ван Мяо встав, але полковник усадив його назад.

— Пане професоре, не переймайтеся, вони знають, що робити.

Ван Мяо спостерігав, як на правому березі лебідка швидко вибирала сталеві канати з води, прикріплені до ниток з наноматеріалу. Від'єднавши канати, робітники вправно прикріплювали нитки до спеціальних захисних тримачів на стовпах. Потім кілька чоловіків із кожного боку каналу синхронно почали тягнути лебідки, пропущені через систему блоків, повільно піднімаючи стовпи. Стовпи були замасковані під колони з навігаційними знаками і покажчиками глибин. Робітники все робили неквапливо, навіть трохи лінькувато, неначе виконували буденну роботу. Ван Мяо вдивлявся у простір між двома стовпами. Там, здавалося, нічого не було, але смертоносна цитра