Читати книгу - "Війна з Росією"

цей план. Моє завдання — забезпечити якомога тісніший взаємозв’язок між операцією ЦУЗ і стратегією НАТО. Отже, я тут для того, щоб вислухати цей план і доповісти про нього Верховному головнокомандувачу.

— Ми дуже вдячні, що ви знайшли час відвідати нас, генерале, — перевів розмову Беррі. — Ми маємо план, який, гадаємо, зацікавить вас. Я зібрав тут команду спеціалістів, що розробляли його, тож нехай вони самі розкажуть, чого досягли на практиці.

— Я чув, ви знайшли спосіб проникнути у систему управління ядерною зброєю Росії, — мовив Літтл, зі свого боку демонструючи обізнаність. — Якщо це так, то ми маємо змогу виграти війну. Але прошу продовжувати.

— Дякую, пане прем’єр-міністре, — відповів Беррі. — Щоправда, ми не будемо вдаватися в технічні деталі. Не тому, що ви можете не зрозуміти, просто, й це найважливіше, вам не треба цього знати, отож не будемо про це.

— Слухайте, Ієне, я спромігся лише на «трійку» з фізики та хімії. Випустіть хоч усіх ваших технічних котів з мішка, в мене однаково нуль шансів щось зрозуміти, — пожартував Літтл.

— Хай буде по-вашому, хочу лише сказати, що ви можете почути те, що вам не сподобається... — Говорячи це, Беррі не відводив пильного погляду від Вокера, і було зрозуміло, що він мав на увазі: він не збирається розкривати жодних таємниць перед «піарником» прем’єра, який би рівень доступу тому не надали.

Прем’єр-міністр теж поглянув на нього, але замість того, щоб кинутися на захист свого підлеглого, як зробив би його попередник, він просто махнув рукою, ніби відкидаючи запитання:

— Все нормально, продовжуйте.

— Дякую, пане прем’єр-міністре. По суті, ми спробували підійти до проблеми так, ніби ми терористи і хочемо зламати систему управління та контролю за ядерною зброєю. Більш докладно вам все роз’яснить Нікола Алленбі, наш керівник групи. Вона щойно повернулася з Постійного об’єднаного штабу, звідки цю атаку буде організовано... Якщо ви надасте нам повноваження здійснити її, звісно.

Беррі вказав на чотирьох людей, які сиділи за столом навпроти двох генералів. Вокер, сидячи позаду і щосили намагаючись приховати образу від такого відвертого приниження, оглянув групу. Всім їм було під тридцять. Двоє із трьох чоловіків були з неголеними підборіддями, гострими пасмами волосся, що стриміли сторч, проколотими вухами та в футболках: типові комп’ютерні генії. Третій, в окулярах і твідовому піджаку, був схожим на студента-фізика 50-х років. Алленбі, єдина жінка, мала привабливо-впевнений вигляд, особливо з огляду на її вік і аудиторію. Трималася вона цілком розкуто й була більше схожою на молоду перспективну співробітницю фінансової корпорації, аніж на людину, яка планує кібератаку на систему ядерного озброєння Росії.

Алленбі коротко пояснила, як здійснюється управління та контроль усього, що необхідне для підтримання дієздатності ядерної зброї: персоналу, обладнання, приміщення; вона розповіла і про організацію, процедури, а також вертикаль підпорядкованості.

— З огляду на потреби в мобільності, наявність пультів управління для багатьох ракет і резервних систем на випадок несправності основних, російська система за своєю суттю вразлива, — молода жінка говорила чітко та лаконічно, що вочевидь було наслідком доброї освіти. — Ми розглянули проблему і вирішили, що нам потрібні два результати. По-перше, ми подивилися, як можна було б зруйнувати всю систему зв’язку російського генерального штабу.

Кидд, який сидів напроти неї, пробурчав:

— Нарешті ви заговорили моєю бісовою мовою...

Алленбі глянула йому в вічі:

— Генерале, у ваших коментарях зараз немає потреби. Дякую.

Кидд зніяковіло зіщулився, а Вокер подумки злостиво посміявся з того, як незручно почувався тепер старий вояка. Дівчисько його розкусило і впевнено поставило на місце, подумав він. Прем’єрові з цим досі не щастило. Він перехопив погляд Алленбі й кивнув підбадьорливо.

Та ніяк не відреагувала і продовжувала:

— Але якщо говорити конкретніше, ми хотіли проникнути в систему управління ядерною зброєю і взяти її під контроль... Я повернусь до цього за хвилину.

— Отже, що ви можете зробити з системою управління і контролю російського генерального штабу? — Прем’єр-міністр явно зацікавився, проте Вокер точно знав, що це ненадовго.

— Ми використали тактику, якою послуговуються всі хакери у світі: добитися того, що ми, фахівці, називаємо розподіленою атакою на відмову в обслуговуванні — DDoS. Це передбачає отримання контролю над багатьма комп’ютерами через вживлення вірусу, який винайшли оці хлопці. — Алленбі вказала жестом на трьох молодих людей обабіч себе. — Щойно «Распутін», як ми назвали цей вірус, буде введено в один із комп’ютерів бот-мережі (йдеться про певну кількість комп’ютерів, пов’язаних між собою секретним кодом), він почне поширюватися, як лісова пожежа. В міру його поширення комп’ютери мережі починають одночасно наводнювати сервери запитами про інформацію, в результаті чого веб-сайти або ділянки мережі припиняють працювати. Цей масивний наплив запитів спричинює переповнення буфера, перевантажує сервери і виводить їх із ладу.

— Тобто фактично ви використовуєте комп’ютери мережі для блокування мережі, — повільно вимовив Літтл із дещо розгубленим виглядом.

«Звісно, він спантеличений», — подумав Вокер.

— Саме так, пане прем’єр-міністре, — впевнено відповіла Алленбі. — Але що стосується «Распутіна», то вся хитрість у тому, що ми можемо активувати його тоді, коли вважатимемо за потрібне. Більшість вірусів починають діяти, щойно опиняються в системі. А «Распутін» може залишатися в системі й бути бездіяльним, аж поки ми не дамо команду створити хаос.

— Добре.... І як ви збираєтеся проникнути в систему?

— Хороше запитання, пане прем’єр-міністре, — втрутився директор ЦУЗ Беррі. — Свого часу ми намагалися організувати операцію разом із ЦРУ та британською службою розвідки, щоб зламати сервери НЦУО — Національного центру управління оборони Росії, коли його будували. Однак нам це зробити не вдалося: треба віддати їм належне — в Росії дуже добре знають свою справу. Одна з причин нашої невдачі полягала в тому, що їхні сервери створені в Росії, а це максимально збільшує опірність нашим кібер-нападам. До речі, це тема для окремої розмови — про наші сервери, виготовлені за кордоном... але я відволікаюся... Так чи інакше, будь-яка оборона варта того, чого варті її найслабші ланки. І наша Нікола знайшла спосіб проникнути в систему, — він посміхнувся, як фокусник, який виймає кролика з капелюха, а потім знову зробив жест у бік Алленбі, просячи її пояснити.

— Розумієте, будь-який комп’ютер, з’єднаний з інтернетом, вразливий до проникнення ззовні та захоплення. Нам необхідно було знайти спосіб доступу до закритої мережі, такої, як мережа генерального штабу Росії. Отже, ми шукали когось із доступом до цієї закритої мережі, в чий