Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

де зараз містер Х’юз-Коулман. Перуанець тицьнув рукою в бік підземелля. Сьома поквапився туди.

За кілька хвилин він спинився на порозі зали, з глибин якої долинало безперервне гахкання молотів і зубодробильне деренчання відбійних молотків. Через пил майже нічого не проглядалося. Вдалині ледве позначалися промені чотирьох прожекторів.

Семен не наважувався зайти до зали. Він і так забрів надто далеко. Заборону ніхто не скасовував. Але нетерплячка під’юджувала.

— Містере Коулман! — гукнув хлопець. Горлянку обпекло сухим пилом. Семен закашлявся. — Кхе… кхе… Містере Х’юз-Коулман!

Пневматичні відбійники стихли. Молоти працювали далі.

— Хтось кликав мене? — долинуло з туману.

— Це я, Семен. Ви можете підійти?

Джейсон, як примара, матеріалізувався з хмари порохняви й дрібних уламків. Увесь брудний і змокрілий. У важких чоботах, довгих гумових рукавицях і захисних окулярах. Із захисною пелюсткою на носі й роті. У футболці, сірій від пилу, котрий помалу перетворювався на багнисту кашу під пахвами та на грудях.

— Якого біса? — гарикнув сивочолий, стягнувши пелюстку та протираючи рукавицею скло захисної маски.

Сьома кліпнув і випалив:

— Джейсоне, я хочу вам дещо показати…

XCIX

16 серпня 2012, 15:39 (UTC -5)

Паїтіті

— Переводь, — наказав Джейсон, виклавши на стіл течку з фотографіями.

Сьома розумів, що від нього вимагають, але не поворухнувся.

— Я… — сивочолий привів Сьому до свого котеджу, й росіянин почувався ні в сих ні в тих. Левко якогось біса, замість переглядати кіно, вибрався на поверхню, тож бачив, як вони із Джейсоном пліч-о-пліч перетинали терасу.

— Хлопче, — Х’юз-Коулман злегка торсонув Сьому за плече, — я не маю часу дивитись, як ти гальмуєш. Я й без тебе знав, що цивілізація Паїтіті використовувала вісімкову систему, та ніколи не міркував про дроби. У теці — знімки із написами з різних частин Твердині, вибери будь-який і доведи, що твоє припущення правильне. Витягни хоча б одне число, яке я впізнаю.

— Але… — хлопець хотів сказати, що у світі надзвичайно мало глобальних констант, які були б однаковими в математичних системах різних цивілізацій, однак язик ніби заіржавів. Холодна хвиля страху прокотилася з грудей на голову, коли він осягнув, що, крім числа π та основи натурального логарифма е, не здатен згадати подібних чисел навіть у нашій цивілізації.

Джейсон перевів долоню з плеча на шию Семена та трохи натиснув.

— Якщо хочеш подумати, можу підвісити тебе за здорову ногу на радарній щоглі. Як тобі ідейка? Кажуть, це реально покращує приплив крові до мозку.

Семен виштовхав геть думки про Левка, якому доведеться достобіса всього пояснити, й струснув заціпеніння. Розкрив теку й почав перебирати фотокартки.

У течці були знімки написів зі стін, золотих пластинок і циліндрів із витисненими цифрами, траплялися фотографії зжовклих від часу аркушів паперу із нанесеними вручну символами. Левову частку записів складали однорядкові, цебто ті, що не цікавили Семена. Чисел у дробовій формі запису, після того, як він перебрав половину світлин, набралось усього сім.

— Досить, — зупинив хлопця Х’юз-Коулман. — Почни із цих.

Сьома підтягнув до себе ноутбук Джейсона й узявся конвертувати дроби з вісімкової у більш зрозумілу десяткову форму. Перші два числа (одне висічене на чорній гранітній стіні, друге витиснене на золотому циліндрі завдовжки десять і завтовшки три сантиметри) дали десяткові дроби 8,511714 та 40,001974. Ні перший, ні другий не викликали асоціацій.

Сьома спітнів, футболка вкрилася вологими плямами.

Третій знімок був фотографією напису.

За способом написання ці символи дещо відрізнялися від знайдених у Білій кімнаті, хоча Сьома однаково їх розрізняв. Звіряючись із записником, щомить більш тремтячими руками хлопець занотував відповідник.

Джейсон Х’юз-Коулман нависав над ним. Росіянин відчував потилицею його теплий, але безбарвний віддих, боячись озирнутись і побачити срібний відблиск у вицвілих очах.

Скориставшись калькулятором, Семен перевів отримане число в неправильний дріб. У чисельнику одержав 36033138, знаменник лишився без змін 22445638. Записав обидва числа в десятковій формі.

36033138 = 98477910

22445638 = 60862710

І виконав ділення.

1,618… Ще один десятковий дріб без усякого смислу. Сьому накрила чадна слабкість. Руки стали ватяними, груди затопило важкістю, що розповзалася тілом і відбирала бажання рухатися. Він відклав блокнот убік, відчуваючи, що не здатен конвертувати числа на решті знімків. Усе марно.

— Ану зачекай, — Джейсон узяв блокнот до рук. — Це часом не золотий перетин[127]?

Слово «золотий» збило хлопця з пантелику: він згадав кімнату із золотом у підземеллі Паїтіті й не зрозумів, про що говорить чоловік.

— Золотий?..

— Золота середина, золота пропорція, золоте число, — збуджено перерахував чоловік. — Ти маєш це знати, чорт забирай, згадай алгебру!

Раптово Сьома опинився в космосі, важкість зійшла, він почувався, як у невагомості.

— О, — тільки й видушив він і з надією глипнув на Джейсона.

— Ти пам’ятаєш, як його визначати?

Хлопець кивнув. Він сам здивувався, та потрібний ірраціональний вираз вискочив від першого натиску на пам’ять.

— Корінь із п’яти плюс один, і все поділено на два.

— Ну, — Х’юз-Коулман нетерпляче постукав долонею по столу. — Рахуй давай.

Росіянин повернувся до калькулятора й обчислив значення — 1,61803399. Від серця відлягло остаточно.

— Таки вона, — прошепотів Джейсон. — А ти, я бачу, розумник, ге.

Сьома скоса зиркнув на чоловіка й уперше зауважив на його лиці щось схоже на повагу. Хлопець швидко перевів чотири записи, що лишились, у десяткові дроби, та жоден із них не виявився числом, яке він зміг би ідентифікувати.

— Тільки золоте число, решта — порожняк.

Джейсон уперся гепою в стіл і задумався, склавши руки на грудях.

— Я не здивований, — промовив він. — Інші числа теж щось означають, і це важливі числа, просто ми їх «не бачимо», — чоловік поводив долонею перед очима, як іноді роблять перед обличчям сліпця, переконуючись, що він незрячий, а тоді знову згорнув руки на грудях.

— Але ж число π, e та золоту середину ми «побачили».

— Невже не розумієш?

— Ні, — зізнався Сьома.

— Числа, які ти перерахував, — безрозмірні, — (і цієї миті хлопець усе збагнув). — Вони однакові в усіх частинах Всесвіту, не залежать від того, як їх вимірюють. Інші константи — прискорення вільного падіння, гравітаційна стала, швидкість світла у вакуумі — залежать від основоположних категорій, як-от одиниця часу, маса, спосіб вимірювання відстані, й ці категорії є унікальними для всякої розвинутої цивілізації. Суть, скажімо, гравітаційної сталої незмінна, та її представлення, спосіб запису, зовнішня форма, що виражає цю суть, буде цілковито різною в нас, — Джейсон показав пальцем на себе, — й у них, — випростав руку до