Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

вікна, маючи на увазі цивілізацію Паїтіті. — Тепер ти розумієш?

Замість відповіді Сьома випалив питання, що невідчепно гризло його з того моменту, коли він побачив кімнату із золотом.

— Чому це так важливо? У вас же стільки золота! Чому ви скнієте в Мадре-де-Діос?

Х’юз-Коулман провів тильним боком долоні по неголеному підборіддю:

— Хтось робить гроші, хтось робить історію. Руал Амундсен, Персі Фосетт, Роберт Скотт. Ці люди помирали за ідею. Для них не існувало в житті нічого іншого, крім бажання перемогти, крім непереборної жаги зробити щось, чого ще ніхто не робив до цього. Колумб сконав у злиднях, зате його ім’я ввійшло в історію. Кука вбили туполобі дикуни, та пам’ять про нього живе досі. Поглянь на біографії великих людей, Семе. Серед них ти не знайдеш жодного, чиїм усепоглинаючим прагненням було збагачення. Всі, хто шукав гроші, зрештою здобували багатство та відходили в небуття. Ті, що не зраджували своїй вірі, живуть і житимуть вічно.

«Понесло…» — здвигнувши бровами, подумав Сьома, проте рота не розтулив. Джейсон продовжив:

— Тільки не думай, що я пришелепкуватий фанатик, який збирається киснути в цій Богом забутій дірі аж до смерті. Я нормальний чоловік, як і всі, хочу будинок на Лонґ-Айленді, «Mercedes» у гаражі та двійко-трійко вродливих панянок щовечора в ліжко. Колись я покину це мракобісся та повернуся до Штатів, одначе перед цим… — сивочолий затих, погляд затуманився.

— Перед цим що? — підштовхнув його Семен.

— Треба завершити. Треба все тут завершити. Не всі загадки Паїтіті розгадано.

— А ви можете їх розгадати?

Джейсон роздратовано вигнув брови, та погамував гнів, розуміючи, що питання має сенс: він тут уже два десятки років, а може просидіти ще двадцять, не просунувшись уперед ні на міліметр. Знизавши плечима, він проказав:

— Я завжди можу повернутися на батьківщину як простий учений і ввійду в історію, розповівши світові про Паїтіті. Сюди мигцем прискаче американський спецназ і перестріляє всіх цих обдовбаних перуанських мартишок, потім прийдуть будівельники, вирубають кілька гектарів лісу та збудують аеропорт. За кілька років місцина стане Меккою Південної Америки, другим Мачу-Пікчу. Точніше Мачу-Пікчу стане другим після Паїтіті. Та… це не те, чого я прагну. Тут, на Паїтіті, відбувається багато дивних речей, і з каменями, і… з людьми. Я прагну показати світові, чого я тут навчився. Мені вже вдається чимало, проте здебільшого те, що дала мені Твердиня, стає неможливим, варто віддалитися від споруди на кілометр чи два. Не знаю, чому так. Та попри це, хочу більшого, хочу наблизитися до таємниці упритул, хочу… — сивочолий закусив губу, несфокусовано туплячись у стіну кімнати.

— І що тоді, коли вашу таємницю буде розгадано?

Наступні слова Джейсона Сьома прокручував у голові сотні разів, одначе ні в його вигляді, ні у виразі обличчя, ні в інтонаціях не було навіть натяку на насмішку чи іронію.

— Мабуть, тоді я володітиму світом.

«Прибацаний», — подумав Семен, стежачи, щоб скепсис не відобразився на обличчі. Він не вникав у зміст почутого, вважаючи слова чоловіка повною маячнею.

— Числа важливі, — Джейсон спустився із небес на землю. — Ми цілковито відмінні від тих, хто населяв Паїтіті, й числа — єдине, що спроможне нас поєднати. Наша цивілізація пішла шляхом розвитку знарядь праці. Ми пристосовуємо світ під себе, змінюючи та руйнуючи його. Це неприродно. Ми викривляємо, вульгаризуємо сутність речей. Задовго до нас, задовго до інків тут жила інакша цивілізація. Цивілізація, що розвивалась інакшим шляхом: ці люди вникали в зміст речей, вивчали природу такою, якою вона є, не змінюючи та не ламаючи її, а потім пристосовували знання й уміння до свого побуту. Не навпаки. Розумієш, Семе?.. І їхні знання викарбувано ось тут, — чоловік тупнув ногою, — в надрах Твердині.

Сьома змовчав.

— Буду відвертим, ти молодець. Ти менше ніж тиждень на Паїтіті, а спромігся на ривок, на який мені не вистачило двадцяти років. Шкода, — в голосі сивочолого забринів щирий жаль, — що все даремно. Ти зробив грандіозне відкриття, тепер ми знаємо не лише про вісімкову систему, але й про запис дробових чисел, можемо «витягти» всі числа, проте це не наближає до розгадки таємниці, — Х’юз-Коулман зітхнув. — Уся проблема в базових категоріях. Що таке секунда?

частка земної доби. Та помилково припускати, що одна секунда з Паїтіті дорівнює секунді в нашій цивілізації. Хто скаже, скільки «годин» було в їхній добі? Вісім? Шістнадцять? Тридцять дві? А скільки хвилин у годині чи секунд у хвилині? А раптом вони оперували субсекундами — мікроскопічними інтервалами, на які ділили секунду?.. Та сама ситуація з вимірюванням довжин. Що таке метр? Це просто платиново-іридієвий пруток у Міжнародному бюро мір і ваг[128], на сьогодні, по суті, музеї, еталон, із яким порівнюємо решту розмірів. Але той, хто створив Всесвіт, довжину необов’язково вимірював у метрах, правда, Семе? Цивілізація Паїтіті порівнювала довжину з інакшими еталонами, через це за однакової суті, за однакової величини маємо різні числа. Аналогічно з масою. Кілограм? Це циліндр із уже згаданого платино-іридієвого сплаву з діаметром і висотою, що дорівнюють 39,17 мм. Це абстракція! І в цьому вся заковика. Ми по-різному вимірювали й обчислювали цей світ. Тому в нас із ними цілковито різний набір фундаментальних фізичних констант. Якби була константа, безрозмірна й водночас глобальна, що дала б змогу зачепитися за…

— Знаю таку, — випалив Сьома.

— Що? — Джейсон не очікував, що його перервуть. Очі забігали, він наче не тямив, де знаходиться.

— Постійна тонкої структури[129].

— Що це, в біса, таке? — Джейсон бридливо скривився. Його страшенно роздратував той факт, що перед ним сидить шмаркач — незмірно молодший шмаркач, — який знає щось, чого не знає він сам.

— У вас є довідник із фізики? Хоч якийсь.

Джейсон відірвався від столу, зник у сусідній кімнаті й через хвилину приніс Семенові дві книженції: страшенно пошарпану «Handbook of physical constants»[130] за редакцією Сідні П. Кларка із незрозумілою яскраво-червоною діаграмою на матовій твердій обкладинці та другу — «Global Earth Physics: A Handbook of Physical Constants»[131] із кострубато намальованим темно-коричневим глобусом — у кращому стані, проте також далеко не нову. Погортавши перші сторінки, росіянин дізнався, що книга Сідні П. Кларка вийшла друком 1966 року, тоді як «Global Earth Physics» Томаса Дж. Аренса — 1995-го. Хлопець зупинився на останній, новішій. Відшукав потрібний розділ, швидко перегорнув кілька сторінок і тицьнув у розгорнуту книгу.

— Ось, — палець упирався у статтю із заголовком «Fine-structure constant».

Нижче йшло пояснення кожної величини з формули: e —