Читати книгу - "Homo Deus"

люди XXI століття не завжди відповідають цьому образу. Завдяки нашому розумінню біології людини, що постійно зростає, медицина може підтримувати наше життя досить довго, аби наш розум і справжнє «Я» розпалися і розчинилися. Надто часто те, що залишається, є збіркою дисфункціональних біологічних систем, що продовжують діяти завдяки набору моніторів, комп’ютерів і помп.

На глибшому рівні, оскільки генетичні технології входять у наше повсякденне життя і люди розвивають дедалі тісніші стосунки зі своїми ДНК, єдине «Я» може розмитися ще більше, і справжній внутрішній голос може розсипатися на гомінку купу генів. Зіткнувшись із складними дилемами й рішеннями, я можу припинити пошуки свого внутрішнього голосу і звернутися за консультацією до свого внутрішнього генетичного парламенту.

Актриса Анджеліна Джолі 14 травня 2013 року в газеті New York Times опублікувала статтю про своє рішення пройти через мастектомію — подвійну ампутацію молочної залози. Джолі прожила багато років під загрозою раку грудей, оскільки і її мати, і бабуся померли від нього у відносно ранньому віці. Сама Джолі зробила генетичний тест, який підтвердив, що вона має небезпечну мутацію гена BRCAi. Згідно з останніми статистичними даними, жінки, у яких є ця мутація, можуть із імовірністю 87 % захворіти раком грудей. Навіть попри те, що в той час Джолі не мала раку, вона вирішила запобігти смертельній хворобі й зробити подвійну мастектомію. У статті Джолі пояснювала: «Я вирішила не зберігати свою історію в таємниці, бо є багато жінок, які не знають, що можуть жити під загрозою раку. Я сподіваюся, що вони теж зможуть пройти генетичний тест, і, якщо у них виявиться високий рівень ризику, вони знатимуть, що мають хороші варіанти».

Рішення про те, чи робити мастектомію, — важкий і потенційно фатальний вибір. Окрім дискомфорту, небезпек і фінансових витрат на операцію та післяопераційне лікування, це рішення може мати далекосяжні впливи на здоров’я, імідж тіла, емоційний стан і стосунки. Вибір Джолі та сміливість, з якою вона вийшла на суд публіки, спричинив великий галас і приніс їй міжнародне схвалення і визнання. Зокрема, багато хто сподівався, що ця публічність підвищить впевненість у генетичній медицині та її потенційних вигодах.

З історичної точки зору цікаво відзначити критичну роль, яку зіграли в її випадку алгоритми. Коли Джолі мала прийняти таке важливе рішення стосовно свого життя, вона не видряпувалася на гірську вершину, щоб подивитися на океан, поспостерігати за заходом сонця в його хвилі й спробувати заглибитись у свої внутрішні відчуття. Замість цього вона прислухалася до своїх генів, голос яких виражався не в почуттях, а в цифрах. У той час Джолі не відчувала взагалі болю чи дискомфорту. Її почуття казали їй: «Заспокойся, все просто чудово». Однак комп’ютерні алгоритми, які використовували її лікарі, розповіли зовсім інше: «Ви не відчуваєте, що щось іде не так, однак всередині вас закладено міну вповільненої дії у вашій ДНК. Зробіть щось щодо цього — і швидко!».

Звичайно, емоції й унікальна особистість Джолі також зіграли ключову роль. Якби інша жінка з іншими особистими якостями виявила, що носить таку саму генетичну мутацію, вона, цілком можливо, вирішила б не робити мастектомію. Однак, — і тут ми вступаємо в зону непевності, — якби ця інша жінка виявила, що вона носить не лише небезпечну мутацію BRCAl, а й іншу мутацію в (фіктивному) гені ABCD3, що пошкоджує зону мозку, відповідальну за оцінку ймовірностей, тим самим змушуючи людину недооцінювати небезпеку? Що, якби статистик вказав цій жінці, що її мати, бабуся і кілька інших рідних померли молодими, бо недооцінили різні ризики для здоров’я і не вжили запобіжних заходів?

З великою ймовірністю ви також прийматимете важливі рішення стосовно свого здоров’я в такий самий спосіб, як і Анджеліна Джолі. Ви пройдете генетичний тест чи МРТ, визначите кров’яний тест; алгоритм проаналізує результати на основі величезних баз статистичних даних, і потім ви приймете рекомендації алгоритму. Це не апокаліптичний сценарій. Алгоритми не збунтуються і не поневолять нас. Радше вони будуть настільки доречними при прийнятті рішень, що божевіллям видаватиметься не дослухатися їхніх порад.

* * *

Перша головна роль Анджеліни Джолі була в 1993 році в фантастичному бойовику «Кіборг-2». Вона грала Каселлу Різ, кіборга, створеного в 2074 році фірмою Pinwheel Robotics для шпіонажу й замовних убивств корпорації. Каселла має запрограмовані людські емоції, щоб краще вжитися у людське суспільство, виконуючи свою місію. Коли Каселла виявляє, що Pinwheel Robotics не лише контролює її, а й збирається її знищити, то втікає і веде боротьбу за своє життя і свободу. «Кіборг-2» — це ліберальна фантазія про боротьбу індивіда за свободу й приватність проти глобальних корпоративних спрутів.

У своєму реальному житті Джолі обрала відмову від приватності й автономії заради здоров’я. Подібне прагнення поліпшити здоров’я цілком може привести більшість з нас до добровільного руйнування бар’єрів, що захищають наш приватний простір, і дати можливість державним чиновникам та міжнаціональним корпораціям доступ до наших найглибших потаємних куточків. Наприклад, дозвіл Google читати наші електронні листи і відстежувати наші дії дасть змогу йому застерігати нас про початок епідемій ще до того, як їх помітять традиційні служби охорони здоров’я.

Як Британська національна служба охорони здоров’я дізнається, що в Лондоні вибухнула епідемія грипу? Аналізуючи звіти тисяч лікарів із сотень поліклінік. А як ці лікарі отримують інформацію? Ну, скажімо, Мері прокидається якогось ранку, почувається вона не дуже добре, але не йде до лікаря. Мері чекає кілька годин або навіть день-два, сподіваючись, що велика чашка чаю з медом зробить диво. Коли її стан не поліпшується, вона записується до лікаря, іде в поліклініку й описує свої симптоми. Лікар вносить ці дані у свій комп’ютер, і, дай боже, хтось у штаб-квартирі національної служби охорони здоров’я проаналізує їх разом зі звітами, що надходять від тисяч інших лікарів, і дійде висновку, що епідемія грипу почалася. Усе це забирає купу часу.

Google може зробити це за хвилини. Він потребує лише відстеження слів, які лондонці набирають у своїх електронних листах і в пошуку, та порівняти їх з базою даних симптомів захворювання. Скажімо, у якийсь день слова «головний біль», «жар», «нудота» і «чхання» з’являються в листах і пошуках лондонців сто тисяч разів. Якщо сьогодні алгоритм Google виявить, що вони з’явилися триста тисяч разів, тоді — оп! Маємо епідемію грипу. Не варто чекати, поки Мері піде до лікаря. Першого ж ранку, коли вона занедужала, і до того, як піде на роботу, вона пише колезі: «Голова болить, однак я прийду». Цього Google достатньо.

Однак, щоб Google творив