Читати книгу - "Казки народів світу"

мене заміж. Як можу я віддячити тобі за твою ласку?

Чоловік-Змій став вождем свого племені, а його злих братів вигнали геть. Нтомбінде привела молодого красеня до свого батька, а той благословив їх і дав багато подарунків своїй доньці.

Чоловік-Змій правив мудро й добре. З часом у Нтомбінде народилося багато дітей, таких самих гарних, як її чоловік, і хоробрих та безстрашних, як вона.

БАГАТТЯ НА ПАГОРБІ

Кенійська народна казка

Колись дуже давно було в Кенії озеро з холодною водою.

Багато звірів приходило до озера вночі, щоб напитися води. А люди вночі туди ніколи не ходили; вони боялися, що звірі можуть роздерти або з’їсти їх.

Одного разу багатій, у якого була гарна-прегарна дочка, оголосив:

— Я віддам дочку за того, хто піде на озеро ввечері й просидить у холодній воді до самого ранку.

А в тому селі був юнак, який палко кохав дочку багатія. І сказав він своїй матері:

— Я піду на озеро й спробую просидіти у воді всю ніч.

— Не роби цього, — мовила мати. — Ти у мене єдиний син. Вода в озері дуже холодна, і звірі можуть тебе з’їсти. Не ходи туди!

Вона не переставала плакати, але син стояв на своєму:

— Не плачте, мамо. Я мушу спробувати, бо кохаю цю дівчину!

Подався він до батька дівчини і сказав, що хоче піти на озеро й просидіти там цілу ніч у холодній воді. Багатій наказав своїм слугам сховатися в такому місці, звідки вони могли б стежити за хлопцем.

Коли настала ніч, юнак пішов на озеро. А мати його подалася слідом за ним, та так, щоб він її не бачив.

Недалеко від того місця, де юнак зайшов у воду, був пагорб. Жінка піднялась на той пагорб і запалила там багаття. Дикі звірі побачили вогонь і не наважилися підійти до того місця.

Хлопець теж побачив вогонь і зрозумів, що це мати запалила його. Він думав про материнську любов, і вона зігрівала його всю ніч у холодній воді.

Настав ранок. Юнак пішов до багатія. Побачивши його, багатій сказав:

— Мої слуги кажуть, що неподалеку від озера на пагорбі вони бачили вогонь. Він зігрівав тебе, тому ти зміг просидіти у холодній воді цілу ніч. Тому я не віддам за тебе мою доньку. Прощавай.

Наступного ранку юнак із матір’ю і багатій зі слугами прийшли до судді. В залі було багато людей, які хотіли послухати.

Суддя попросив, щоб йому принесли глечик з холодною водою. В сорока кроках від глечика він розклав багаття.

— А зараз, — сказав він, — ми почекаємо, поки вода нагріється.

Та люди загукали:

— Але вогонь так далеко, що він не може нагріти воду!

Тоді суддя промовив:

— А як же міг юнак зігрітися від багаття, що було в сорока кроках від нього?

Отак закінчився цей суд, після якого юнак одружився з дочкою багатія, і прожили вони щасливо багато-багато років.

РИБАЛКА Н’ДРЕТСА

Малагасійська народна казка

Багато років тому в країні, де плине Велика Ріка, жив собі рибалка на ім’я Н’Дретса. Щодня ходив він до Великої Ріки, де стояв його човен. Рибальська сіть та невеличкий гарпун — оце і все знаряддя, що мав Н’Дретса.

Дні змінювали ночі, ночі — дні. Траплявся багатий улов, а траплялося, що їсти не було чого…

Якось Н’Дретса закинув сіть у чисті глибини Великої Ріки і раптом відчув, що сіть стала дуже важка.

«Може, сіть зачепилася за скелю чи заплуталася за глибинні водорості?» — подумав Н’Дретса. Але раптом човен почало водити з боку в бік. Міцно тримав сіть у своїх зашкарублих руках Н’Дретса. І… О, диво!.. У сіті була величезна рибина. Такої Н’Дретса не бачив за все своє рибальське життя.

— Рибалко! — почала благати рибина. — Відпусти мене на волю. Я дуже стара. Луска моя пожовтіла від часів, а зябра стали тверді й колючі, як кущі шипшини. Хай я помру там, де й мої пращури.

Жалісно плакала рибина. Плакала за своєю хатиною в глибинах вод, плакала за річкою батьків, нарікала на свою гірку долю…

Н’Дретса відчув, що серце його крається від жалю, і він відпустив рибину. Та пірнула в глибочінь ріки, потім спливла на поверхню і мовила:

— Я навіки буду вдячна тобі, рибалко. Хай могутній Дух Ріки подарує тобі скарб у тисячу разів цінніший за стару рибину! Жодна жива істота не забере у тебе цього скарбу.

Сказала це рибина і зникла в глибині ріки. А Н’Дретса пішов собі додому. Біля невеличкої затоки він почув якийсь шум. «Що б це могло бути? — подумав рибалка. — Кажуть, що саме в цей час, коли останні промені сонця згасають за обрієм, доньки хвиль, Сирени, водять танок біля берегів».

Він виглянув з-за скелі… О диво! Побачив молодих красунь, які плескались у воді.

Зненацька двоє воїнів з довгими списами з’явились коло Н’Дретси і схопили його.

— Хто ти, чужинцю, що відважився звести очі на доньку нашого могутнього царя, велику царівну, коли вона купається? — запитав один з них.

— Ти дорого заплатиш за це. Очі, що бачили тіло царівни, не повинні більше бачити, як сходить сонце, — провадив другий.

— Благаю, відпустіть мене! — заплакав Н’Дретса. — Я зовсім не хотів турбувати велику царівну.

У цей час до них підійшли одягнені жінки. Одна з них була така гарна на вроду, що Н’Дретса заплющив очі, аби не дивитися. Красуня мовила до нього:

— Не бійся, чужинцю. Ніхто не заподіє тобі зла. Мене звуть Дена. Я — єдина донька царя цієї країни. Ти саме та людина, яку надіслала мені доля. Моя покійна годувальниця казала, що мій наречений прийде до мене у сні. Тому я відмовила принцам з далеких країн і великому Господарю Лісу, що сватався до мене. В одному із снів, коли великий Дух Марева схилився наді мною, я побачила людину на великій рибині. Вони пливли по Великій Ріці. Чоловік на рибині наблизився до мене і поцілував. У нього було твоє обличчя. Я зрозуміла, що мій час настав. Мій наречений — це ти!

І Н’Дретса зрозумів, про який скарб казала йому рибина.

Після царевої смерті Н’Дретса і його дружина Дена стали правити країною. Вони жили дуже довго і в них було багато дітей.

Одного вечора, прогулюючись удвох понад берегом Великої Ріки, вони зникли і ніколи вже не повернулися. Старі люди кажуть, що коли місяць уповні і на тихій поверхні віддзеркалюються зірки, посеред небозводу можна побачити обриси жінки та чоловіка…

ТІДІАН

Малійська народна