Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 98
Перейти на сторінку:
на тебе тут хоч би й п'ятдесят років».

Вона злякалася. Це була прихована погроза. Вона не сумнівалася, що він дотримається обіцянки. Він не дасть їй розлучення, і дитина вважатиметься його, якщо вона не знайде інших способів довести її позашлюбність.

Після деяких тривог і хвилювань вона вирішила поїхати у Реґбі. Гілда мала поїхати з нею. Вона написала про це Кліфордові. Він відповів: «Я не запрошую твою сестру, але й на двері їй не вкажу. Не маю сумніву, вона сприяла тому, що ти зрадила свої обов'язки й уникаєш відповідальності, тому не сподівайся, що я радітиму нашій зустрічі».

Вони поїхали у Реґбі. Коли прибули, Кліфорда не було. їх прийняла місіс Болтон.

— О, ваша світлість, як ми й сподівалися, ви, на щастя, повернулися, правда? — сказала вона.

— Ні, неправда, — відказала Коні. Отож ця жінка все знала! Що знають чи що підозрюють інші слуги?

Вона зайшла в дім, який тепер ненавиділа всіма фібрами своєї душі. Велика безладна будівля здавалася їй зловісною, просто загрозливою. Вона більше не була її господинею, вона стала її жертвою.

— Я тут довго не витримаю, — злякано прошепотіла вона Гілді.

І для неї стало мукою повернення до власної спальні, повернення у володіння, так наче нічого не трапилося. Вона ненавиділа кожну хвилину в стінах Реґбі.

Вони не зустріли Кліфорда, аж доки зійшли вниз обідати. Він був у костюмі, в чорній краватці, досить стриманий, істинний джентльмен вищого ґатунку. Під час трапези він поводився зразково ввічливо і підтримував ввічливу розмову, але все це, здавалося, мало на собі печать безумства.

— Що відомо слугам? — запитала Коні, коли служниця вийшла з кімнати.

. — Про твої наміри? Нічого взагалі.

— Але ж місіс Болтон знає. Він змінився в лиці.

— Місіс Болтон не зовсім належить до слуг, — сказав він.

— О, не маю нічого проти.

Напруга тривала, доки подали каву, коли Гілда сказала, що піде в свою кімнату.

Коли вона вийшла, Кліфорд з Коні сиділи мовчки. Ніхто не хотів починати розмову. Коні раділа, що він не стає в трагічну позу, краще хай зберігає гордовиту зверхність. Вона просто сиділа мовчки й роздивлялася свої руки.

— Гадаю, тебе не мучить сумління, що ти порушила своє слово? — сказав він нарешті.

— Нічого не можу вдіяти, — пробурмотіла вона.

Але якщо ти не можеш, тоді хто може?

— Думаю, ніхто.

Він глянув на неї з холодною люттю. Він звик до неї. Вона була немовби вмурована в його волю. Як вона посміла поставати проти нього і руйнувати основу його щоденного існування? Як вона сміла спричинити цей розлад його особистості?

— І заради чого ти все хочеш знищити? — наполягав він.

— Кохання! — сказала вона. Найкраще Вирікати банальні істини.

— Кохання до Данкена Форбса? Але коли ми з тобою познайомилися, ти тоді не вважала його вартим уваги. Ти хочеш сказати, буцімто тепер любиш його дужче за всіх на світі?

— Людина міняється, — сказала вона.

— Можливо! Можливо, ти маєш право на примхи. Але тобі все ж доведеться переконати мене, що твоє рішення не легковажне. Я просто не вірю в твоє кохання до Данкена Форбса.

— А чому тобі в нього вірити? Ти маєш тільки дати мені розлучення, а не вірити в мої почуття.

— А чому мені давати тобі розлучення?

— Тому що я більше не хочу тут жити. І ти насправді не хочеш мене.

— Пробач! Я не змінився. Як на мене, поки ти моя дружина, я б хотів, щоб ти жила під моїм дахом у гідності й спокої. Відкидаючи особисті почуття — а для мене вони багато важать, — запевняю тебе, мені дуже гірко, коли ламається цей порядок життя тут, у Реґбі, коли руйнується пристойне коло щоденного життя просто з якоїсь твоєї примхи.

Помовчавши, вона сказала:

— Не можу нічим зарадити. Я мушу піти. Мабуть, у мене буде дитина.

Хвилину він мовчав.

— І ти хочеш піти заради дитини? — запитав він нарешті.

Вона кивнула.

— Але чому? Хіба Данкен Форбс так прагне мати спадкоємця?

— Звичайно, більше ніж прагнув би ти на його місці, — сказала вона.

— Справді? Але люблю свою дружину й не бачу причини відпускати її. Якщо вона хоче народити дитину під моїм дахом, ласкаво просимо, і дитину так само ласкаво просимо, за умови збереження пристойності й порядку життя. Невже ти хочеш сказати, ніби Данкен Форбс має на тебе більший вплив? Не вірю.

Пауза.

— Але хіба ти не бачиш, — сказала Коні, — я мушу піти від тебе і мушу жити з мужчиною, якого люблю.

— Ні, не бачу! Я й пенса не дам за твою любов і за того, кого ти любиш. Не вірю я в такі штучки.

— Але, бачиш, це правда.

— Правда? Люба моя пані, ти надто розумна, запевняю тебе, щоб повірити у свою любов до Данкена Форбса. Повір мені, навіть тепер я насправді подобаюся тобі більше. То чому ж мені купуватися на такі дурощі!

Вона відчула, що тут він має рацію. Відчула, що більше не здатна брехати.

Тому що насправді я люблю не Данкена, сказала вона, прикипівши до нього поглядом. — Ми тільки говоримо, ніби це Данкен, щоб зберегти твої почуття.

— Зберегти мої почуття?

— Так! Тому що насправді я люблю — і це примусить тебе зненавидіти мене — містера Мелорза, який був нашим єґерем.

Якби Кліфорд міг підскочити з крісла, він би підскочив. Його обличчя пожовкло, очі викотилися від розпуки.

Потім він відкинувся в кріслі й, задихаючись, втупив погляд у стелю.

Зрештою випростався.

— Ти хочеш сказати, це правда? — запитав він пригнічено.

— Так! Ти знаєш, що так.

— І коли ти з ним почала?

— Весною.

Він мовчав, наче звір у пастці.

— І це ти була тоді у спальні його будинку? Отже, внутрішньо він весь час знав.

— Так!

Він нахилився вперед у кріслі і дивився на неї, мов звір, загнаний у кут.

— Милий Боже, тебе треба було б змести з лиця землі!

— Чому? — вона вигукнула тихо. Та він, здається, не чув.

— Цей покидьок! Цей самовпевнений тюхтій! Цей нікчемний хам! Іти тягалася з ним, будучи тут, з одним із моїх слуг! О Боже, о Боже, хіба існує межа звірячій ницості жінки!

Як вона й сподівалася, він утратив тяму від гніву.

— І ти хочеш сказати, що хочеш мати дитину від такого хама!

— Так, збираюся.

— Ти збираєшся! Тобто, ти певна! Скільки часу ти певна?

— З червня.

Він утратив мову, і на обличчі його знову з'явився чудний безтямний вираз дитини.

— Дивуюся, — нарешті сказав він, — що дозволено

1 ... 94 95 96 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханець леді Чатерлей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханець леді Чатерлей"