Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Лежи тихо. А то в пику знову заціджу!
— Так кулак і чешеться! Почесати об твоє рило?
Хлопець завмер.
Вершники наїлися, командир призначив вартового, і всі поснули. Вартовий ходив колами, тоді зупинився й присів коло багаття.
Рутенія повільно, скрадаючись, приминаючи траву так, щоб не лишалося слідів, пішла в обхід галявини до бранця.
Золота лишився на місці. Він мав стежити за вартовим — чи не зрушить з місця. Тоді він мусив крикнути пугачем. Та вартовий, здається, нікуди рушати не збирався, він просто заснув.
Рутенія нарешті дісталася хлопця. Той, помітивши, що вартовий заснув, знову заборсався. Від того сухе листя під ним зашелепотіло, гілки затріщали.
— Припини, — прошепотіла Рутенія.
Хлопець спинився.
— Не рухайся, якщо хочеш порятунку. Ми допоможемо.
Рутенія обмацала пута. Майстерно зав’язані, та ще й зачаровані. Розв’язати їх міг лише той, хто зав’язав, ніж не візьме.
— Сиди тихо. Скоро вернуся.
І рушила назад, до Золоти.
— Мотузки не розв’яжеш. Просто так його тягти — наробимо шуму. Може…
— Тут неподалік розрив-траву бачив…
— Але ж вона як гухне! Ні, не підходить.
— Тоді не знаю… Від пут — лише розрив-трава.
— Сон-павуки! Вони тут мають бути!
— Так. Бачив кілька павутин. Десь поруч мають бути й гнізда. Зараз повернусь…
Золота розчинився у мороці. Рутенія знала: він повернеться за мить. Він будь-яке зілля, будь-яку живину знайде з заплющеними очима. Не встигла вона й оком змигнути, як Золота безшумно ковзнув до неї із хащ. В одній руці щось затискав, іншу ж витяг перед себе. На ній снували більше десятка червоних павуків завбільшки з горіх.
— Я пішов. Маю встигнути, поки не зачали плести павутину.
І безтілесною тінню він шугнув просто на середину галявини. Ось він зняв з руки одного павука, й Рутенія побачила, як червона плямка сіла на голові вартового й почала рухатись по колу. Так само Золота обійшов усіх вершників. Хлопець під деревом не відривав очей від дивного чоловіка. Золота ж уважно оглянув кожного й раптом голосно проказав:
— Виходь. Усі сплять.
Рутенія і хлопець від несподіванки зіщулилися, чекаючи, що вершники зараз скочать на ноги — та вони лише порохкували уві сні і переверталися з боку на бік. Тоді вона підійшла до хлопця.
— Давай траву, — сказала Золоті.
Той уже й сам був поруч і накладав розрив-траву на мотузяні вузли.
— Заплющте очі, — наказав Золота.
За мить пролунав вибух. Хлопець застогнав, але швидко стогін змінився радісним вигуком:
— Я вільний. Спасибі вам, добрі люди! Свобо…
— Потім, потім! Втікаймо. Сон-павуки — це добре, але береженого й боги бережуть!
9На тлі чорних дерев’яних стін з’являлися нові тіні. І вже за мить хата наповнилася істотами, дуже схожими на Бося.
Злидні вклонилися Босеві і не звернули щонайменшої уваги на решту. Боримисл втиснувся у стіну: він знав, що буває з людиною, коли до неї чіпляється бодай один злидень. Тут же їх було стільки!
Злидні зачали шепотітися: «він знає… ми… село наше… піти… злякається… піти… з’явитися…»
Розмова закінчилася, й злидні розчинилися в тінях. Бось сяяв.
— А ми врятувались!
— Ага! А він про це знає? — спитав Боримисл, кивнувши на Воротила.
— Скоро дізнається. Поки він спить, сюди ніхто не поткнеться. А спати він буде до самого ранку. Може, й ми перепочинемо? Тут тепло…
— Чекай! А порятунок? Що треба робити? — спитав Боримисл.
— Вам нічого. Треба погомоніти з цим Воротилом — і ми будемо вільні.
— Ось так просто…
— Усе просто. Це село вже давно у владі злиднів. І Воротило тут цар і бог, поки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.