Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Демон скривився.

– Що ти мелеш?

– У нього хвіст інакший, – поділилась своїми спостереженнями я. – З китичкою. А в тебе облізлий, мов у миші.

– Який до Безодні хвіст?!

– Ти коли ілюзію накладав, – продовжила я, – не подбав про її матеріальність. Твій хвіст відкидає тінь на стелю.

Спокій демона розколовся на шматки разом з ілюзією. Напевне, я говорила досить впевнено, аби він зараз не тішив себе надією та не намагався втримати візуальну оману.

Це виглядало дивно і страшно: магія клаптями падала з чужого обличчя. Кудись на мою сукню злетіло «есмондове» око, посипалось на підлогу волосся. За хвилину на мене дивився зовсім інший демон. Щоправда, також мені знайомий.

Джейсон.

Він втратив свою звичну останнім часом блідість. Світле волосся стягнув у хвіст, аби не заважало. Очі потемніли, і в них, здавалось, буквально горіла ненависть.

Хвіст також був… підходящий. Довгий та облізлий, мов у гігантского пацюка. Демон застукотів ним по підлозі, виражаючи свій гнів, а тоді прошипів:

– Я хотів як краще! Розслабилась би, віддала свою силу коханому демонові, не здатна пручатись через розбите серце, і все б в тебе було добре! Але ж ні, ти мала проявляти чудеса здогадливості, зараза. Тепер задоволена?

– Та не дуже, – чесно озвалась я. – Чого тобі треба від мене?

Джейсон випростався і відступив на крок від мене. Він явно намагався взяти гору над своїми почуттями, та гнів все одно проривався на свободу, виражаючись в активному сіпанні та тремтінні. Жалюгідне видовище.

– Твоя магія, звісно, – знизав плечима Джейсон. – Хіба не зрозуміло? З самого початку мені потрібна була лише вона. Коли вже Есмонд сам притягнув тебе в мої руки…

– То ти через мене вирішив стати його аспірантом? Тобі ж це навчання даром не здалось, хіба не так?

Мене не надто цікавили відповіді на ці запитання, якщо чесно. Проте я не сумнівалась: витрачений не на магічні ритуали, а на балаканину час грає мені на руку. Адже мене шукатимуть!

Не факт, що це будуть рідні, адже вони, скоріше за все, не в курсі, що мене викрали. Але Есмонд мусить прийти на допомогу! Він повернеться з Безодні, побачить мою записку – а я попередила, що рушаю до парку, хочу зустрітись з Алісою, – та явно буде невдоволений тим, що мене досі нема вдома. Зв’яжеться з моєю сестрою, так вони швидко зрозуміють, що ні на яку зустріч я йти не мала, і, можливо, дійдуть до висновку, що зі мною трапилось щось погане.

Чи знайдуть вони мене в цій печері, де б вона не була, це велике питання. Але здаватись я наміру не мала.

Джейсон явно не через те, що вирішив зробити мені краще, набув Есмондової подоби. Ні! Він просто хотів мене зламати. Сподівався таким чином змусити мене здатися, вчинити так, як йому буде зручно. Клятий демон…

Не вийде. Я просто так свою силу віддавати наміру не маю. Мені вистачило читання тих книжок, які я знаходила в бібліотеці, аби дійти до логічного висновку: сніжна відьма повинна боротись до останнього не тільки за себе, а й за увесь світ.

Нікому не можна віддавати в руки таку могутність, якої прагне цей клятий демон. Сила, що здатна розірвати світ навпіл, не може належати нікому, окрім богів! Та й їм, сподіваюсь, не належить, де б ті боги не знаходились.

Джейсон же виглядав як той, хто прагнув побалакати, розповісти про свої злочинні плани. І я вирішила скористатись цим, коли вже втрапила в таку халепу. Кожна хвилина може стати для мене рятівною.

– Чому демона можуть навчити в людській академії? – скривився Джейсон. – Звісно, для мене там не було знань… Але ні, я не знав, що ти вже будеш з Есмондом. Я тільки був в курсі, що він шукає останню сніжну відьму.

– Що?! – охнула я.

Здивування було справжнім, я не знала, що Есмонд розшукував таких, як я.

– О, він так і не поділився цією інформацією… Ну, звісно. Хто б сумнівався. Завжди хотів приховати свій сором від всього світу…

– Нащо Есмондові була сніжна відьма? Тільки не кажи, що для того, аби провести ритуал і відібрати силу. Я в це все одно не повірю, – відрізала я.

Від стресу навіть горло боліти перестало, хоча поза моя була, м’яко кажучи, далека від зручної, особливо якщо врахувати кайдани.

– Було б весело, якби ти дозволила собі хоч на мить перестати вірити в осяйний образ твого Есмонда. Просто-таки ангелик серед демонів! Але гаразд. Коли ти вже все одно проживеш недовго, то скажу прямо: він був переконаний, що йому під силу захистити сніжну відьму від можливих послідовників його батька. Есмонд мріяв, що зможе виправити все, що накоїв його таточко. Якби не він, я б шукав тебе набагато довше, Мелісо… Тож він сам винен в тому, що ти помреш.

Напевне, мене ці слова мали образити і налякати, але я вирішила, що трактуватиму їх інакше.

– Отже, Есмонд просто хотів мені допомогти.

– От же! Ви навіть схожі! – обурився Джейсон. – Я їй про смерть, а вона мені про допомогу! Невже тобі не шкода себе, м? Не боїшся, що здохнеш, нічого не встигнувши?

– Есмонд в цьому не винен. В цьому винен ти.