Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

189
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 113
Перейти на сторінку:
як же мало людей помітили, що ти піднявся на саму вершину божевілля, тоді як твій пан провалився в безодню здорового глузду, і що над його смертним ложем запроменіла твоя віра, твоя віра, Санчо, ти не помер, і не помреш! Дон Кіхот утратив свою віру й помер; ти її набув, і ти живеш; треба було, щоб він помер у зневірі, аби у вірі, яка дарує життя, зміг жити ти.

О Санчо, а яким сумним є твій спогад про Дульсінею, тепер, коли твій пан готується до зустрічі зі смертю! Тепер це вже не Дон Кіхот, а Алонсо Кіхано Добрий, сором’язливий ідальго, який прожив дванадцять років, кохаючи, як світло своїх очей, тих самих очей, які незабаром проковтне земля, Альдонсу Лоренсо, доньку Лоренсо Корочка та Альдонси Ліскової, дівчину з Тобосо. Коли ти нагадав йому, Санчо, на його смертному ложі, про його даму, ти нагадав йому про ту вродливу дівчину, якою він мав змогу помилуватися, потай, лише чотири рази за дванадцять довгих років самоти і сором’язливого страху. Тепер ідальґо побачив її у своїй уяві вже одруженою, оточеною дітьми — щаслива у своєму шлюбі, вона втішалася життям у Тобосо.

І тоді на своєму смертному ложі старого парубка, він, мабуть, подумав, що міг би й він одружитися з нею і з нею спізнати всю солодку радість простого, невибагливого життя. І тоді він помер би без слави, і Дульсінея ніколи не покликала б його з небес божевілля, зате він відчув би на своїх охололих губах гарячі губи Альдонси й помер би в оточенні своїх дітей, у яких би його життя тривало й далі. Як би, певно, тобі хотілося, щоби вона була тут, біля ліжка, на якому ти помираєш, добрий ідальґо, і на якому раніше стільки разів зливалися б в одне ваші два такі різні життя; як би ти хотів мати її тут, поруч, триматися за її руку й одержувати від неї тепло, яке з твоєї руки втікає, і побачити, як у її заплаканих і переляканих очах спалахне сліпуче світло твоєї останньої таємниці, світло вічної темряви, в очах, у які ти розпачливо втупиш свій погляд, перш ніж перед ним постануть видіння вічності! Ти помираєш, не знавши кохання: того єдиного кохання, яке перемагає смерть. І тоді, почувши, як Санчо заговорив про Дульсінею, ти, певно, переглянув у своєму серці всі ті дванадцять довгих років, протягом яких тебе катувала нездоланна сором’язливість. То була твоя остання битва, мій Дон Кіхоте, про яку ніхто з тих, котрі стояли біля твого ліжка, навіть не здогадувався.

Бакаляр прийшов на допомогу Санчо, й, почувши його, Дон Кіхот сказав із передсмертним спокоєм: «Годі, панове, виліткам на старі гнізда не вернутися. Я був причинний, а нині здоровий на умислі, я був Дон Кіхотом з Ламанчі, а тепер я, кажу ще раз, Алонсо Кіхано Добрий. Хай моє каяття і моя щирість повернуть мені вашу колишню шану». Ти одужав, кабальєро, для того, щоби померти: ти знову став Алонсо Кіхано Добрим для того, щоби померти. Подивися, бідолашний Алонсо Кіхано, подивися на свій народ, можливо, він, як і ти, нарешті одужає від свого божевілля й повернеться до рідного села з обох Америк, де він, як і ти, зазнав поразки. Одужає від свого божевілля? А що це може означати? Хто знає?.. Можливо, це означає померти. Можливо, померти, якщо не залишиться Санчо, який замінить тебе, сповнений віри. Бо твоя віра, кабальєро, сьогодні перейшла до Санчо.

Санчо, який не помер, став спадкоємцем твого духу, добрий ідальґо, і ми, твої вірні прихильники, сподіваємося, що Санчо відчує одного дня, як його душа переповнилася донкіхотизмом, що в його душі розквітнуть спогади про його давнє життя зброєносця, і він прийде у твій дім, і знайде твій обладунок, і попросить місцевого коваля, щоби той переробив його на його, Санчо, розмір, і виведе Росинанта зі стайні, й осідлає його, і візьме в руки списа, того самого списа, яким його колишній пан випустив на волю каторжників і повалив на землю Рицаря Свічад, і, не звертаючи уваги на крики Дон Кіхотової племінниці, виїде в поле й повернеться до життя пригод, перетворившись зі зброєносця на мандрівного рицаря. І тоді, мій Дон Кіхоте, тільки тоді твій дух оселиться на землі. Бо Санчо, твій вірний Санчо, твій добрий Санчо, збожеволів тоді, коли ти вилікувався від свого божевілля на твоєму смертному ложі, й саме йому випаде на долю оселити донкіхотизм на землі людей. Коли твій вірний Санчо, шляхетний кабальєро, осідлає твого Росинанта, одягнеться у твій обладунок і стисне в руці твого списа, тоді ти воскреснеш у ньому, і тоді справдиться твоя мрія. Дульсінея обійме вас обох і, пригорнувши до своїх грудей, перетворить вас на одну істоту.

«Годі панове, виліткам на старі гнізда не вернутися», — сказав кабальєро, готуючись прокинутися зі свого сну.

Знаю з досвіду, що всюди

Тут живуть сновиддям люди,

Поки збудяться вони.

Снить король, що він правує

В королівстві тут і там,

Все вирішуючи сам…[149]

Так, Дон Кіхотові снилося, що він був мандрівним рицарем, аж поки всі його пригоди

на попіл… смерть оберне…[150]

То яким було життя Дон Кіхота?

Що таке життя? Омана!

Що таке життя? Це скон,

Це ілюзій всіх полон,

Чорна тінь і страховіття;

Все життя — лише сновиддя…[151]

«Ох, не вмирайте, вашець, паночку мій любий, а послухайтесь моєї ради; живіть многія літа!»

Знову (що ж це там, о небо?)

Хочете, щоб я про владу,

Яку час відніме, марив?

Знову хочете, щоб бачив

Я між тіней і між марев

Пишну велич і розкоші,

Що вітрець розвіє ранній?[152]

«Годі панове, виліткам на старі гнізда не вернутися».

Гетьте, тіні! Хоч змертвілим

Ви моїм чуттям вернули

Плоть і голос, та нема

Голосу у вас і плоті.

Я не хочу віддаватись

Ложній величі й пишноті,

Адже це лише привиддя,

Що розвіється здужалим

Першим леготом ранковим,

Як буває із мигдалем,

Що

1 ... 94 95 96 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя Дон Кіхота і Санчо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя Дон Кіхота і Санчо"