Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Очікування тягнулося болісно довго.
Максим міг би перевірити пошту, відповісти на повідомлення, але не міг змусити себе думати про щось інше.
Через двадцять хвилин двері кабінету відчинилися, і лікар жестом запросив його всередину.
Олеся сиділа за столом, тонкі пальці трохи нервово смикали край рукава.
— Пані Карпенко дала згоду, щоб ви були присутні під час обговорення результатів, — спокійно сказав лікар.
Максим сів поруч, його долоня ковзнула по її пальцях, стискаючи їх трохи міцніше.
— За аналізами, — продовжив лікар, — серйозних відхилень не виявлено. Однак причину непритомності встановлено.
Максим вичікувально дивився на нього.
Олеся затамувала подих.
— Ви вагітні.
У кабінеті повисла тиша.
Олеся завмерла.
Моргнула нетямущо, подивилася на лікаря, потім на Максима.
— Що? Як це?
— Аналізи показали наявність вагітності, але для визначення точного терміну потрібне ультразвукове дослідження, — лікар говорив рівно, спокійно. — В іншому ваш стан у нормі, але я настійно рекомендую більше відпочивати і знизити рівень стресу.
Максим продовжував дивитися на неї. У голові шуміло, а думки стали неповороткими.
Олеся перша прийшла до тями від шокуючої новини. Прикривши очі, зітхнула глибше, потім видихнула і раптом широко посміхнулася, завзято дивлячись на Максима.
— Схоже, що Снігуронька принесла ще один новорічний подаруночок...
Максим провів долонею по її щоці, куточки губ здригнулися в теплій усмішці. Чоловік провів долонею по її щоці, і на його губах промайнула тепла усмішка. У пам'яті спливла новорічна ніч, наповнена шаленою пристрастю. Але ж він тоді вперше усвідомлено не скористався захистом. Просто, тому що тієї ночі він привласнив її собі — без сумнівів, без вагань, як свою здобич привласнює дикий сапсан.
— Мені подобається подарунок.
Олеся подивилася на нього довгим поглядом, і в ньому читалося все: розгубленість, здивування і радість.
І в цей момент пан Сапсан зрозумів головне: він готовий зробити найважливіший крок у житті чоловіка — розлучитися зі своїм парубоцьким життям.
Максим трохи сильніше стиснув її пальці у своїх, нахилився ближче і прошепотів:
— Виходь за мене, Горобчику.
Олеся завмерла.
Її погляд зустрівся з його, і на якусь мить світ навколо перестав існувати. Тільки вони двоє.
Вона посміхнулася — спочатку несміливо, потім ширше, щиро, з теплом, яке обпалювало зсередини.
— Ти серйозно?
— Серйозніше не буває, — відповів він спокійно, але в голосі звучало стільки впевненості, що в неї не залишилося сумнівів.
Олеся трохи прикусила губу, але очі її світилися, а пальці все ще лежали в його долоні.
— Тоді в мене немає причин відмовлятися.
Максим усміхнувся, провівши великим пальцем по її зап'ястку.
— Ось і правильно.
Він нахилився ближче, запечатуючи цей момент теплим, ніжним поцілунком, у якому було все: обіцянка, впевненість, право бути поруч.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігові іскри, Кіра Леві», після закриття браузера.