Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Дай лягти.– просила вона.

–Ні.– промичав Кріс.

–Ну, будь ласка.

–Ні.

Дженніфер спробувала лягти поруч, але брат почав гойдатися по ліжку, перекочуючись саме на той бік, куди вона намагалася вмоститися.

–Крісе! – роздратовано зітхнула вона.– Я втомилася.

–Постоїш.

–Я хочу лягти.

Він повернувся, згріб сестру в оберемок і впав на ліжко. Дженніфер намагалася робити домашнє завдання, час від часу запитуючи брата, чи правильно розв'язала задачу, а він психував і віддирав у неї зошит, щоб написати все від руки. Після, вони до дванадцятої дивилися кіно, Кріс, як зазвичай, жартував над усіма персонажами, склавши руки на грудях, Дженніфер поклала голову на його плече, і хоч вид їй загороджував його біцепс, вона голосно реготала над його репліками. Там вона й заснула, щоб уранці прокинутися від гучного сопіння Кріса. Він лежав на боці й обійняв її рукою, яка була дуже важкою, здавалося, що вона весь шлунок їй віддавила. Дженніфер ніяково вибралася з його обіймів і пішла до ванної, дорогою заглядаючи на годинник. Часу було 4:02.

– Ого, я встала раніше за дядька Ніка. – пробурмотіла вона.

Дженніфер вийшла на балкон і написала Оліверу. Він тут же передзвонив їй.

–Привіт, Феріціє.

–Ще один опівнічник.– засміялася Дженніфер.

–Може, побігаємо?

–З яких пір ми ходимо на пробіжки? –розсміялася вона.

–Так, від сьогодні. –фиркнув Олівер. – Скільки можна відкладати?

–Ну, не знаю... Не хочу завтра вставати з болем у м'язах.

–Ой, припиняй скиглити. Досить уже бути ледачою дупою. Давай, за півгодини в парку.

На цих словах Олівер відключився, Дженніфер зітхнула, починаючи збори. Вона прийняла душ і переодяглася в спортивний костюм, у якому ходила до школи на фізкультуру. На порозі будинку стояв сіро–блакитний вовк і Дженніфер підскочила, хоча тварина не здавалася агресивною, побачити дикого вовка в житловому районі здавалося страшною подією. За спиною дівчини щось цокнуло, вона різко обернулася, помітивши, що граблі для збору листя, які спиралися на невеликий сарай на задньому дворі, впали від пориву вітру. Повернувшись назад, вона не виявила вовка перед собою. Знизавши плечима, Дженніфер на ходу зав'язала волосся і пішла на зустріч до друга.  Оллі зустрів її в парку, він якраз розминав плечі та шию. Дженніфер розреготалася, побачивши білі шорти, футболку–поло і білі завищені шкарпетки.

–Чого ж ти відразу не сказав, що вирішив побігати просто, щоб похизуватися новою спортивною формою? – реготнула вона.

Олівер скорчив міну.

–Можна подумати, ти б погодилася виходити на пробіжку, скажи я, в чім річ.

Вони пробіглися парком і забрели до громадського басейну, який о тій годині тільки відкривався. У персоналу там біла форма, і кілька людей підходили до Оллі й запитували, щось про рушники. Олівер закочував очі, коли на третій людині Дженніфер засміялася на весь голос.

–Все, Фер, пішли звідси. Вони мене дістали.

–Зірка втомилася від шанувальників? – реготала дівчина.

–Типу того.– закотив очі він.

–У будь–якому разі в тебе є варіант щодо літньої роботи. Там тебе в цих шортиках як свого приймуть.

Він зітхнув, а Дженніфер реготнула.

–Ні, але ніжки в тебе, що треба. Шорти тобі пасують.

–Правда ж?! – енергійно погодився він. – Тому й узяв. Там ще були схожі, але з емблемою ось тут... Перестань шкіритись!

Дженніфер, помітивши, що друг ось–ось образиться, схопила його за плечі.

–Ну, вибач!

–Ні! Ти мене не слухаєш! Насміхаєшся і взагалі!

–Що? Ти все одно мене любиш.

–Так. Але ти цього не цінуєш.

–Ну, вибач.

–Не вибачу.– відповів Оллі, прискорюючи ходьбу.– Перепочинок завершено, біжімо! – він хутко побіг, крикнувши:– Не доженеш, лінива дупця!

–Олівере Ллойд, тобі торба!– набираючи швидкість, крикнула Дженніфер.

–Спершу дожени!– реготав він.

Дженніфер таки обігнала друга в трьох кросах, проте Оллі обіграв її в теніс.

–Ненавиджу теніс.– сказала вона, впавши на траву і мружачись від сонця, що зійшло.

–Ненавиджу біг.– відповів Оллі і, захекавшись, упав поруч із подругою.

–Ну, так. "Пора почина–а–а–ати", – протягнула вона, повторивши слова друга. – "Скільки можна відкла–а–а–дати".

–Знаєш, що? – почав він.

–Що?

В цю мить Дженніфер зрозуміла, що Олівер врятувався від дотепної ремарки у свій бік, схоже він і сам про це здогадувався, адже не договоривши, одразу змінив тему.

–Я не хочу вставати з газону. – зітхнув він. –Так би й провалявся тут увесь день.

–І я.– погодилася Дженніфер, заплющуючи очі.