Читати книгу - "Ловець снів"

щоб було краще видно, але в основному відповідає дійсності.

«Брешеш, — подумав Овен. — Запис — фальшивка від початку до кінця, так само як ота дурна кіношка про розтин інопланетянина. А чому брешеш? Просто тому що можеш. Усе дуже просто, чи не так? Тому що для тебе брехати — заняття більш природне, ніж казати правду».

— Ну добре, брешу, — без жодного переходу продовжив Курц. Кинувши оком на Овена, він знов опустив погляд на свою сигарету. — Але факт залишається фактом, і його можна перевірити. Деякі з них дійсно вибухають і перетворюються на червоний пушок кульбаби. Цей пушок і є грибок Ріплі. Достатньо вдихнути певну кількість, і через певний час, який ми поки не можемо точно встановити, — це може бути година, а може і два дні, — твої легені та мозок перетворюються на салат Ріплі. Ти скидаєшся на ходяче суцвіття отруйного сумаху, а потім помираєш. Про нашу невеличку авантюру сьогодні вранці згадки не буде. За версією президента, корабель, який, імовірно, отримав серйозні пошкодження під час аварії, був або підірваний командою, або злетів у повітря сам. Усі сірі чоловічки загинули. Ріплі після первинного поширення теж почав помирати, схоже, через те, що погано переносить холод. До речі, росіяни це підтверджують. Був проведений масовий відстріл тварин, які теж переносять інфекцію.

— А людське населення Джефферсон-тракт?

— Президент скаже, що близько трьохсот людей — десь сімдесят осіб місцевих і приблизно двісті тридцять мисливців — зараз перевіряють на наявність грибка Ріплі. Він скаже, що деякі заражені успішно виліковуються за допомогою простих антибіотиків, таких як цефтин і аугментин.

— А тепер слово від нашого спонсора, — вставив Овен, і Курц задоволено розсміявся.

— З часом буде оголошено, що Ріплі виявився дещо стійкішим до антибіотиків, ніж передбачалось, і що велика кількість пацієнтів померла. Ми назвемо імена людей, які вже мертві — через Ріплі або через ці моторошні імпланти, хай їм грець. Знаєш, як хлопці називають імпланти?

— Так, лайнотхір. Президент згадає про них?

— У жодному разі. Хлопці, які відповідають за ці справи, вважають, що розповідь про лайнотхорів може засмутити середньостатистичного американця. Як і те, яким чином ми розв’язуємо проблеми тут, у крамниці Ґосселіна, у цьому мальовничому куточку сільської місцевості.

— Можна сказати, остаточно розв’язуємо, — сказав Овен. Він докурив сигарету до самого фільтра й оббив попіл об край порожнього кухля з-під кави.

Курц підняв очі і впер незмигний погляд в Овена.

— Можна сказати й так. Ми збираємося знищити приблизно триста п’ятдесят осіб, переважно чоловіків, але я не можу поручитися, що під зачистку не потрапить кілька жінок і дітей. Робиться це, зрозуміло, для того, щоб захистити людство від пандемії і, цілком імовірно, підкорення. Серйозний привід.

Овен не зміг утриматися від думки: «Гітлеру б точно сподобалось», — але він як міг прикрив її іншими думками, щоб Курц її не почув або не відчув. Хоча хто його знає? Курц — слизька риба.

— Скількох ми зараз утримуємо? — запитав Курц.

— Близько сімдесяти. Ще вдвічі більше їдуть із Кінео. Якщо погода не погіршиться, вони будуть тут близько дев’ятої.

Погіршення погоди очікувалось, але не раніше ніж опівночі.

Курц покивав.

— Так-так. Плюс, скажімо, осіб п’ятдесят північніше, ще десь сімдесят із Сент-Кеп і сіл на південь від нас… і наші хлопці, про них теж не можна забувати. Респіратори, здається, допомагають, але в медичних звітах уже згадуються чотири випадки зараження Ріплі. Солдати про це, звичайно, не знають.

— Не знають?

— Висловлюсь інакше, — сказав Курц. — Їхня поведінка не дає приводу припускати, що їм про це відомо. Так улаштовує?

Овен знизав плечима.

— За легендою, — продовжив Курц, — затриманих відправляють до спеціального надсекретного медичного закладу, щось на зразок Зони 51[121], де їх обстежують і, якщо є необхідність, залишають на тривале лікування. Це буде остання офіційна заява про них — якщо все піде за планом, — але наступні два роки час від часу буде просочуватись інформація про заразу, яка розповзається всупереч зусиллям найкращих медиків… про божевілля… про жахливі фізичні зміни, про які краще взагалі не розповідати… про смерті як визволення. Громадськість замість того, щоб обурюватися, зітхне з полегшенням.

— У той час як насправді…?

Він хотів почути, як Курц скаже це, але помилився. Тут жучків не було (хіба що між вухами Курца), але бос завжди був насторожі. Він підняв руку, зобразив пальцями пістолет і тричі зігнув великий палець. При цьому він не відривав очей від Овена. «Очі крокодила», — подумав Овен, а вголос запитав:

— Що, всіх? Тих, у кого немає Ріплі, разом з тими, у кого є? А що буде з нами? Солдатами, які теж здорові?

— Хлопцям, які здорові зараз, боятися нічого, — відповів Курц. — Ріплі підхопили тільки легковажні. Є там одна… одна дівчинка років чотирьох, гарненька, як чортеня. Дивишся на неї й так і чекаєш, що вона от-от кинеться танцювати прямо посеред сараю і заспіває «На літаку “Льодяник”»[122].

Курц щиро вважав, що вдало пожартував, і, можливо, у його словах була частка дотепності, але Овена накрила хвиля жаху. «Чотирирічна дівчинка, — подумав він. — Та що ж це таке?»

— Гарненька. І небезпечна, — промовляв Курц. — Ріплі росте на одному зап’ясті, видно під лінією волосся і в кутику одного ока. Найпоширеніші місця. Коротше кажучи, один солдат дав їй цукерку, ніби якійсь голодній косовській дитинці, і вона поцілувала його. Дуже мила картинка, так і проситься на фото, от тільки тепер у нього на щоці червоний відбиток губ, і це зовсім не помада. — Курц скривився. — Він, коли голився, порізався. Маленька ранка, яку майже й не видно навіть, але цього виявилося досить. Схоже відбувається і з іншими. Правила не змінюються, Овене. Необачність убиває. Якийсь час може щастити, але кінець завжди один. Необачність убиває. Але радий повідомити, що більшість наших хлопців переживуть цей рейвах. Нам, звичайно, доведеться до кінця життя проходити планові медичні перевірки, не кажучи вже про раптові перевірки, але в цьому є й позитивний бік: якщо в когось з’явиться якийсь рак у дупі, його відловлять іще на ранній стадії.

— А цивільні, ті, які чисті? Що буде з ними?

Курц перехилився вперед із якнайбезпосереднішим, якнайпереконливішим щирим виглядом. Кожен, хто бачив його таким, мав миттю відчути себе задоволеним, що йому пощастило споглядати Курца без маски («Дві третини Паттона, одна третина Распутіна, додати води, розмішати й подавати»). Раніше з Овеном це спрацьовувало, але не зараз. Распутін не був маскою, а оцей вираз — був.

Хоча навіть зараз — і це найстрашніше — він не був до