Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

тим, што наварили, напекли, ми знаємо, што робити! Аби лем горлянки не пересохли!

За якоїсь півгодини з хати із блискавичною швидкістю повилітали столи, стільці, скатертини, дрібний і великий посуд. Все це шикувалося, накривалося, наповнювалося їжею і питвом.

І як сказала у вступному слові баба Фіскарошка: «…Для порядної челядини не головне, чи хтось вмер, народився чи здуру женився… Головноє — привід мати, штоби горлянці і ногам свободу дати».

Про те, як у нашій дружній родині знали давати свободу спершу горлянці, ногам, а наостанок і кулакам, я вже писав багато.

Із цієї гостини в честь смерті і воскресіння Соломона мені запам’ятався пісенний шедевр стрийка Микули. Крутячи у танці Фіскарошкою, як мельник п’яною мачкою, стрийко Микула, ледь не вириваючи із себе легені, постійно заспівував:

Ой, гостина, ти гостина, Зарізали рака! Кому хвіст, кому голова, А Мішкові — срака!

Наступного ранку наше обійстя нагадувало таку собі міні-Трою після нанесення дружнього візиту підступних греків. По руїнах, немов привид Прекрасної Єлени-цариці, бродила баба Фіскарошка і причитала дуже недобрим голосом, а ще гіршими словами. Лаялась Фіскарошка не через те, що увесь двір був усіяний перекинутими столами, уламками стільців, битою посудою і тілами повалених Данків, що хропіли на весь довкіл, як недорізані барани… Баба лютувала, що від учорашньої гулянки гості — пили би не ротами, а сідницями — не лишили краплини на похмілля. Навіть та бочечка сливовиці, про яку так журилась Соломонова душа, була у розпалі танців викопана з-під пивниці і тепер порожнім нетрібом валялась біля курника. При цьому бабі прийшла у голову навіть філософська мисля про марноту-марнот життя: ця бочка ще вчора була неоціненим скарбом, а нині — пуста дерев’яна тара. Так і бідний чоловік.

В цей час з-під недотрощеного столу, немов польова мишка з нори, вилізла стрийна Мікроба. Покрутила-покрутила головою, як чапля на болоті, і від побаченого якось зниділа. А далі, отримавши від Фіскарошки політінформацію, що в обійсті не лишилось ані краплі, аби задобрити понівечену душу, раптом стала дуже діловою:

— Но та тогди, солодка Марько, ми з кедвешним Микулкою ідеме нараз домів.

— Та з Богоньком… путьком… путьком та й із Богоньком, — засокорила Фіскарошка.

— Не сердися, Марько, айбо ми прийшли задарма на похорони… задурно майже два дні згаяли. А я за той час могла у колхозі міх крумплів заробити. Так што не сердися, айбо могла бись покрити мені збитки…

— Та ви прийшли самі… я вас не кликала, — розгубилась Фіскарошка. — Ви можете се защитати, як аванс. А коли Мішко умре насправді, то вже не приходьте. Порахуйте, што ви його вже похоронили.

— А, Марько, то не можна так: він што — буде з тобою приходити до нас на гостину як мертвий, а пити і жерти, як живий?!

— Е… е… е… мара мені до тебе! Іди у хлів та набери собі міх крумплів.

Мікроба хутко витягла з-під курника стрийка Микулу і почала йому щось втовкмачувати, а далі побігла у хлів.

Стрийко, обтрушуючись від пір’я, підійшов до баби, поплескав її дружньо по плечу і сказав:

— Марько, всьо у порядку, не журися… Айбо, знаєш, я: мав у Черепані цими днями хижу крити. Десять рублів мені обіцяли. А через ложні похорони я такий файний приробіток пустив псові під хвіст.

— Но, а те, што ви стілько наїли, напили? — почала було апелювати баба.

— А того не рахується, бо все одно би пропало! — мовив Микула. — А коли вже на то пішло, то ми вас потім на храмовий празник ще й не так почастуємо!

Баба, згадавши всіх нечистих, вийняла з кишені хустину, скручену у вузлик, розв’язала і простягнула Микулі червінець. Стрийко задоволено поплював на гроші і щиро побажав, аби Соломон частіше помирав.

Але чутки мають швидкі ноги. І вже невдовзі нанашка Гітлєрка всіма святими доводила, що через дурні похорони вона зазнала страшних економічних і моральних збитків — не повела козу до цапа, тепер її скотина лишиться без приплоду і молока. Тому нанашка дуже просить хоча би півмішка кукурудзяної муки, аби козу підкормити і пришвидшити її сексуальне бажання полюбити знову цапа.

Компенсацію за моральні й матеріальні збитки через фальшивий виклик на похорони далі довелося відшкодовувати й іншим далеким і близьким родичам. Усіх учасників жалобного дійства раптом осяяли небеса: яких би вони нагромадили незлічених багатств, якого би казкового благополуччя сягнули, коби не згаяли дорогоцінний час на дурні похорони Соломона. Отже, кожен із невимовно потерпілих через фальшиві похорони отримував за побажаннями: хто міх капусти, хто торбу сушених слив, хто клунок кукурудзи, а хто вузлик лущеної фасолі…

Один, Богонько би їх любили, пан Фийса нічого не витребували. Ще вчора увечері, перед тим, як мужньо впасти під стіл, зібравши рештки сил, вони свиснули з-під рук Фіскарошки півлітру, сховали її під плотом у кропиві. Хто-хто, але пан Фийса знали — після гучного весілля