Читати книгу - "Війна Калібана"

можливим фронтам, розраховуючи і сподіваючись що десь вони проколяться. Ще три дні інформаційних запитів і уточнень, і вона зможе попросити проаналізувати трафік. Їй достеменно не було відомо, яку саме інформацію вони приховують, але якщо вдасться зрозуміти, яку категорію даних вони ховають, це може щось означати.

Щось, але не багато.

- Робіть що можете, - сказала вона, - я тут, у забутому богом місці, розкошую. Повертайтесь.

Вона не стала чекати п’ятдесят секунд для прощання і кращих побажань згідно етикету. Життя занадто коротке для цього лайна. Її особисті покої на «Ґуаньїнь» були шикарними. Ліжко і диван співпадали з товстим килимом по тонам золотого і зеленого, які б мали контрастувати, але ні. Освітлення співпадало з сонячним світлом середини ранку найліпшим, з усіх бачених нею, штибом. Очищувачі повітря надавали всьому легеньку нотку землі і свіжозрізаної трави. Лиш невисока гравітація руйнувала ілюзію перебування у приватному заміському клубі десь в зеленому поясі Азії. Низька гравітація і клята затримка в часі.

Вона ненавиділа низьку гравітацію. Навіть якщо прискорення було ідеально рівномірним і яхта ніколи не має ухилятися від уламків, її кишкам потрібна була повна сила тяжіння, аби проштовхувати то всьо. З тих пір як вона опинилася на борту травлення було кепським та й дихання було якимось недостатнім.

Її система бренькнула. Новий звіт з Венери. Відкрила. Готується попередній аналіз аварії «Арбоагаста». У металі відшукали якусь іонізацію, яка відповідає чиїйсь теорії функціонування протомолекули. Це вперше передбачення підтвердилось, перший дотик до справжнього розуміння того, що сталося на Венері. Там був точний таймінг трьох енергетичних піків. Там був спектральний аналіз верхніх шарів атмосфери Венери, який демонстрував більшу за очікувану кількість атомарного азоту. Авасарала помітила, як їй темніє в очах. Правда була в тому що її це не обходило.

А мало би. Це було важливим. Можливо найважливішим за все, що сталося. Але за компанію з Еррінрайтом, Нґуєном і всіма іншими вона була втягнута у дрібний, людський конфлікт війни, впливу і племінного розділення між Землею і Марсом. І між зовнішніми планетами, якщо ставитись до них серйозно.

Дідько, з цієї точки зору вона більш турбувалась про щодо Боббі і Котіяра, аніж про Венеру. Останній був гарною людиною, і його несхвальність дратувала її, лишаючи почуття колючості. Та й Боббі виглядала немов ось-ось не витримає. А чому їй витримувати? Жінка бачила як навколо неї помирають товариші, її висмикнули зі звичного оточення а тепер вона працює на свого традиційного ворога. Морпіх є міцним горішком у багатьох сенсах, тож мати у команді когось без прихильників чи зв’язків на Землі є справжньою вигодою. Особливо після цього йобаного Сорена.

Крісьєн відкинулась у кріслі, нервуючись почуттям своєї невеликої ваги при низькій гравітації. Сорен все ще муляв. Не зрада сама по собі; зрада була небезпекою професії. Якщо вона дозволить своїм почуттям зачіпати себе, то їй точно варт іти на пенсію. Ні, вона просто не помітила. Вона дозволила собі мати сліпу пляму і Еррінрайт знав як цим скористатися. Як позбавити її прав. Жінка ненавиділа бути обіграною. Більше того: вона ненавиділа, коли її невдача означала більше війни, більше жорстокості, більше дитячих смертей.

Ось ціна провалу. Більше дитячих смертей.

Тож вона більше не має програвати.

Крісьєн майже бачила Арджуна, м’яку зажуреність в його очах. Ти не за все відповідаєш, - міг сказати чоловік.

- Це йобана відповідальність кожного, - в голос промовила жінка, - але одна я ставлюся до цього серйозно.

Посміхнулась. Нехай монітори і шпики Мао розберуться в цьому. Вона дозволила собі уявити як вони нишпорять в її кімнаті в пошуках ще одного передавального пристрою, у намаганні зрозуміти з ким же вона розмовляє. Або подумають що у літньої жіночки вже тирса з голови сиплеться.

Нехай здивуються.

Вона закрила венеріанську доповідь. Поки ширяла у своїх фантазіях, надійшло ще одне повідомлення. Цього разу на тему, яку вона просила відслідковувати. Коли прочитала пояснення від служби розвідки, її брови полізли на лоба.

 

- Я Джеймс Голден і я прошу вашої допомоги.

Авасарала бачила що і Боббі дивиться на екран. Обидві були виснаженими і змореними. Її очі були сухуватими, але без луснувши судинок. Немов оберталися без мастила. Якщо комусь потрібно показати різницю між сонною і втомленою, то ось вам, будь-ласка, морпіх.

- Отже він вибрався, - прокоментувала сержантка.

- Він, його ручний ботанік і вся клята команда, - погодилась Крісьєн, - то тепер ми маємо розповідь про те, що такого робилося на Ґанімеді, що змусило ваших і наших хлопців здивуватися аж до перестрілки.

Боббі дивилася на неї:

- Ви вважаєте це правдою?

- А що таке правда? Я вважаю що Голден має довгу історію вибовкування усього що знає, або вважає що знає з часів створення людства. Правда чи ні, але він в це вірить.

- А те що він казав про протомолекулу? Тобто він же щойно всім розповів що на Ґанімеді вона вирвалася на волю.

- Атож.

- Люди мають на це відреагувати, вірно?

Авасарала відкрила звіт розвідки, потім трансляцію заворушень на Ґанімеді. Худі, перелякані люди, зморені трагедією і війною, підштовхувані панікою. Це не бандити, що насолоджуються своєю силою. Це прибиральники, що намагаються утримувати своїх жінок але помирають від штовханини, переходячи межу між необхідним насиллям і неефективністю.

- Вже п’ять десятків мертвих, - вела далі Авасарала, - але це лиш на перший погляд. Те місце настільки непридатне, що вони так само можуть померти від хвороб або недоїдання.

- Я ходила в той ресторан, - раптом сказала Боббі.

Авасарала скривилась, вишукуючи в її словах метафору. Дрейпер вказала на екран.

- Той, перед яким вони помирають? Я їла там якраз після прибуття на місце призначення. У них були смачні сосиски.

- Пробач, - сказала Авасарала, але морпіх лиш струснула головою: - Тож кіт виліз з мішка.

- Можливо, - відповіла Крісьєн, - а можливо й ні.

- Джеймс Голден щойно повідомив на всю систему що протомолекула на Ґанімеді. В якому з світів це може бути не так?

Літня леді відкрила сторінку з стрічками новин, перевірила позначки і запустила ту, в якій виступали потрібні їй експерти. Декілька секунд пішло на буферизацію даних, вона підняла палець просячи трохи потерпіти.

- …повністю безвідповідально, - закінчив речення серйозний чоловік у лабораторному халаті і африканському головному уборі куфі. Презирством у його голосі можна було здирати фарбу. Біля нього з’явився інтерв’юер. Їй було років