Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ти йому віриш? - навмисне голосно промовила Ейр, коли група підійшла ближче.

- Якби не бачила, як він втрутився у бій Стайреда, то не повірила б. - відповіла Сандрін.

- Я, мабуть, не піду з вами. - сказала Дезіре. - Буде краще, якщо їхній командир не побачить мене знову.

- Ви вже були сьогодні тут? - здивувався Максуд.

Дезіре скривилася.

- Поєдинок не призначили? - посміхнулася Ейр.

Химерниця не вважала за потрібне відповідати. Максуд повів їх до знайомого для Дезіре помосту. Сама Химерниця навмисне трохи відстала, щоб іти останньою. Тревізо стояла поруч.

- А як пройшов твій день? - тихо спитала Химерниця Зими, щоб їх не чули. - Вийшло наповнити рів?

- Так, вийшло. - кивнула Тревізо.

- Чудово, однією проблемою менше.

- Ось ту ти помиляєшся. Ми маємо проблему. І величезну. На нас напали. Я залишилася прикривати групу. Не більше ніж п'ятдесят ворогів. - почала розповідати Тревізо.

- Не суттєві дрібниці. - розвела руки Дезіре.

- Так. Ось тільки я не змогла завдати їм хоч якоїсь шкоди стрілами. Натхнений і не натхненний поштовхи на них не подіяли. - спокійно продовжила Химерниця.

Дезіре округлила очі і зазирнула прямо в обличчя дівчині:

- А тигрів пробувала?

- Двоє стали на коліна зі щитами, двоє прикрили їх згори. Ще двоє з кожного боку накинулися на тигра. Він не прожив і кількох секунд. - Тревізо підібгала губи. - Вони прийшли, щоб мене вбити. Спеціальний загін, який навчений вбивати Химерниць і на яких не діють наші сили.

Пахнуло загрозою.

- Як таке може бути? - запитала Дезіре. - А як ти вижила? Швидше за все, наші мечі теж не можуть завдати їм шкоди?

- Ейр кинула мені свій меч. Поки я відбивалася, вона накинулася на них і билася голими руками, доки не роздобула меч і собі.

- Значить, вони не так добре навчені, якщо ви вдвох змогли вижити. - припустила Дезіре.

- Помиляєшся. Я отримала дві дюжини ран різного ступеня важкості. Ейр тільки одну серйозну і пару дрібних. Вона б'ється, як загнаний у кут звір. Шалена. Жодних сумнівів, що вона справжня сабазадонка. Я тільки чула про них, але вона точно одна з них. Схиблена в бою. А врятував нас луксор.

Дезіре зобразила здивування на обличчі.

- Так. Звір – це луксор. І він прийшов на допомогу. Потім ми прокотилися в нього на шиї, аж поки він нас витягав звідти. І ось ми тут.

Химерниця з волоссям кольору інею потерла підборіддя. Ось так компанія. Максуд, Ейр, Звір. Кого не візьми, кожен якийсь особливий. А це вона ще не врахувала Химерниць, що навколо нього крутяться, богиню та Жазелізе, з якою все не так просто, як здається на перший погляд. Дезіре тряхнула головою. В іншому, одні погані новини. Раніше вона вважала себе і своїх Химерниць незламною силою, здатною перемогти будь-яку ворожу армію. Вона знала, що разом зі своєю групою могла переламати хід будь-якої битви. А тепер раптово усвідомила, що сьогодні могла загинути одна з найсильніших її Химерниць. Тут було над чим замислитись. Якщо все дійсно так, як розповідає Тревізо, то це сильно підірве їхній авторитет. Адже тепер вони не будуть такими непереможними. І вперше за весь час їм самим доведеться побоюватись за свої життя. Така перспектива їй явно була не до смаку.

Група зупинилася.

- Хто такі? - запитав стражник.

- Мене звуть Максуд. Мені потрібно поговорити з твоїм командиром.

- Якийсь папір є? - задав чемпіон добре знайоме для Дезіре питання.

- Звичайно, є чемпіон. - почала розмову Ейр. - Вам папірець знадобиться за прямим призначенням, коли амаліони прийдуть сюди.

Чемпіон повільно розвернув голову у бік дівчини. І запитливо підняв брову.

- Я мушу доповісти, хто прийшов. А якщо ти звичайний шарлатан, як ця дівка? - тицьнув він пальцем у бік Ейр.

Дівчина миттєво викинула руку, щоб схопити його за нахабний палець. Її рука блискавично була перехоплена рукою Максуд.

- Ця мила дівчина – давній шанувальник чемпіонів. Не може поводитися стримано, поряд з вами. - втупив у дівчину злий погляд Максуд. - То що там щодо командира?

- З якого приводу він вам потрібний? - холодно спитав стражник.

- Гей, ти! Вилазь давай з-за цього какашкиного валу! Тебе ще за кілометр попередили, що сюди йдуть люди. - крикнула Ейр кудись углиб табору.

- Все має бути за протоколом. - пролунав голос звідкись зсередини.

Дезіре тихенько засміялася, Тревізо поки що не розуміла, що відбувається.

- А як ви визначите, що папери справжні? - вийшла вперед Жазель. - У вас є наші оригінальні бланки, з якими ви зможете звірити отриманий документ? Печатки, можливо? А?

Стражник примружився і закліпав очима.

- Звичайно, ні. Та й як вони можуть бути, якщо Максуд два дні тільки збирає армію. Він сам собі командир. Жодний цар чи імператор його не призначав. Які можуть бути папери? Хіба у вас немає протоколу з надзвичайних ситуацій? І, взагалі, ця ситуація підходить під ваше визначення надзвичайної?

- Це не за протоколом. - відступив стражник, обмірковуючи, що робити далі.

- Не за яким протоколом? Двадцять чотири "а"? - продовжувала наступати Жазель.

Такий протокол є скрізь. Невелика цифра на удачу та “а”. Дівчина швидко вийняла свій блокнот з однієї кишені і спеціальний футляр з маленьким пером і маленькою вбудованою в корпус футляра чорнильницею. Вона хорошу службу їй послужила. Адже часто потрібно скопіювати якийсь документ, допоки його господаря немає поряд. За десять секунд дівчина вирвала аркуш із блокнота і простягла стражнику.

- Ось папір.

Чемпіон уважно оглянув усю групу і простяг руку, щоб узяти папір. Швидко пробіг по нему очима.

- Сподіваюся, це не образи на нашу адресу. - зауважив чемпіон.

- То ти ще й читати на нашому не вмієш? - обурилася Ейр. - А папір тобі навіщо тоді? А-ну, дай його сюди, я там дещо допишу!

Дівчина потяглася до чемпіона, але той швидко опустив руку з листком і відійшов ще на крок. Головне було його налякати. Адже Ейр теж не вміла читати і писати мовою цієї країни.