Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

Інша Скарлет кинула на свою версію насмішкуватий погляд.

–Ну, звісно ти б напала.– вона зробила крок.–Така зухвала…Зі своєю дурнуватою лопатою…–ще крок.–Думаєш, ти маєш майбутнє? Ти і той красунчик?– кинувши погляд на Адама, спитала вона.–Він кохає мертву дівчину, люба, не хочу руйнувати рожевих мрій, але ти ніколи її йому не заміниш.

–Не переводь стрілки. –фиркнула реальна Скарлет.–Не засмучуй мене тим, що вмієш тільки патякати. Бийся.

– Битись? З тобою? – вона розреготалась.–Тобі і так дісталось, хіба ні? Вся така зла, плюєшся на всіх, відштовхуєш кожного, хто робить щось не за твоїм планом, а тоді йдеш, вибиваючи двері з ноги. Ти – ходяче кліше. Навіть прикро, що я маю з тобою бодай щось спільне.

–Добре. Бо ти не маєш.– Скарлет крикнула і вдаривши лопатою саму себе, похитнулась від болю. В її голові запаморочилось.

–Ой, наш розумник тобі не сказав? Ти б’єшся із собою, отже і болітиме тобі.– інша Скарлет вдарила свою реальну версію з кулака по щелепі.

Скарлет клацнула зубами, вібруючий біль пронісся нижньою щелепою, зникаючи ближче до скронь.

Адам опустив очі.

–Ні. – він поглянув на Скарлет, яка щойно вдарила саму себе у щелепу і похитнулась від болю.–Ні, вона не заслуговує.

–Ото ж і воно, Адаме. Просто здайся і забудь про неї. Не роби боляче ще одній жінці, якої ніколи не був гідний.

Перший удар своїй ілюзорній версії наніс Патрик, він зробив це із точністю і люттю, якої не вистачало йому в першій фазі симуляції. Його дзеркальна версія ухилялась, але не атакувала, отримуючи удари. Патрик вдарив знову і похитнувся, відчуваючи кров на язиці.

–Ну, ніхріна собі!– гаркнув Аарон.–Слухай, якщо я тебе коли-небудь діставав…

–Справді?– фиркнула Лів, відхиливши корпус назад, коли її версія кинулась, щоб нанести удар.– Коли-небудь?

Дзеркальна версія Адама не поспішала атакувати. Двійник просто спостерігав, вичікуючи, тоді зробив підступний рух, що змусив Адама вагатися.

– Можеш не слухати мене. Але ти знаєш, що я маю рацію.– каже він, нахиляючи голову.

Адам стиснув щелепи. Він знав, що це не просто ворог. Це – уособлення його власних сумнівів. І мабуть тому є таким небезпечним. Адам кинувся вперед, намагаючись вдарити, але дзеркальна версія ухилилась надто легко, немов передбачаючи кожен рух. Тоді Адам змінив тактику. Він розслабився, припинивши йти напролом.

–Так. Ти маєш рацію.

Двійник самовдоволено всміхнувся.

–Але я приймаю своє минуле, визнаю свої страхи.– він перевів погляд на Скарлет.– І я працюватиму задля свого майбутнього. І не дозволю страхам минулого керувати мною.

Тоді Адам зробив крок вперед, нарешті завдавши удар, його копія не ухилялась. Вона розсипалась у повітрі, ніби нарешті втратила владу над ним.

Скарлет схопила лопату і з криком мчала на свою копію, пригвинтивши її до стіни лезом. Задихаючись, вона сама впала, кров хлинула з її рота.

–Ти боїшся!– хрипіла її ілюзія, кров цівкою стікала з кутиків губ.

–Ні. Ти – мій страх. І тобі час йти до біса!

–Ти помираєш.

–Скарлет!– крикнув Адам.

–Мені ще рано.– прохрипіла вона, звернувшись до своєї ілюзії, яка розпадалась.– Але ти помреш тут.

Аарон бачив свого двійника і відчував, як все тіло стискається. Він не просто боявся – він злився. Злився на себе тодішнього, того, хто був слабким, хто боявся брати на себе відповідальність. Його копія дивилась на нього з глузливо всміхаючись.

–Ти думаєш, що змінився? Ти просто вдаєш, що тобі байдуже. – голос звучав надто знайомо, надто болюче.

–Досить патякати.

–Бо ти не мастак вести бесіди? Не дивно, що краля-інтелектуалка верне від тебе свого кирпатого носика.

–Та закрий ти рота вже!

Аарон атакував швидко, жорстко, майже безконтрольно. Але щоразу його двійник ухилявся, немов насміхаючись.

–Де твої перемоги, Лів? Що ти здобула крім повного розчарування? –шипіла на неї її ілюзія.

–Я здобула досвід.

Ілюзія розреготалась.

–І нащо той досвід? На поличку поставити?

–Я не боюсь невдачі. І це – наша з тобою відмінність. Я не боюся тебе. – вона розвела руки.– Ну ж бо, вперед. Знищ мене, якщо хочеш. Але я не робитиму цього своїми руками.

Ілюзорна версія застигла, не розуміючи, що робити далі. А потім, зробивши один непевний крок, просто розсіялась, зникнувши повністю.

Після чергового удару, Патрик зустрів власний погляд без страху – і його версія відступила, врешті розчиняючись у темряві. Його бій був повністю позбавлений слів, його ілюзорна версія стійко витримувала кожен удар, не завдавши жодного у відповідь. А тоді, гідно прийнявши поразку – зникла.

–Мені байдуже, що ти думаєш.– нарешті каже Аарон, його голос був рівний та спокійний.

–Ні, це не так.–хитала головою ілюзія.–Бо я чи не єдиний, чия думка для тебе важлива. – він всівся на підлозі поруч із своєю реальною версією.– Скажи чесно: невже ти повірив у те, що такі як ми заслуговуємо на нормальне життя? Я відмовляюсь вірити, що проходження симуляції зробило з тебе розмазню без тіні інтелекту!