Читати книгу - "Спокута"

вони в нашому місті, то знайдемо! – підбадьорив Роман Лисого. – Людина – не голка!

– Ненавиджу себе! – Микола матюкнувся.

– Що на тебе найшло?

– Дожився до того, що соромлюся свого імені перед сусідом! Тьху!

13

Богданка увірвалась у життя Сергія неочікувано. Він був так заклопотаний справами й перебував у настільки напруженому стані, що й думати про дівчат не міг, але кохання не питає дозволу, воно приходить тоді, коли вважає за потрібне, тоді, коли двоє відчувають невидиму силу тяжіння одне до одного. Кохання змусило Сергія подивитися на світ іншими очима, і випробування, які звалилися на нього, здавалися не такими вже й страшними. Йому вдалося влаштуватися на роботу пакувальником товару і вантажником у великий продуктовий магазин. Офіційно на роботу його не влаштовували, тож не вимагали трудову книжку та паспорт. Зарплатня тут була вища, хоча доводилося працювати поспіль по кілька змін. Одну добу він пакував продукти, другу – розвантажував машини. Після цього він мав добу, щоб відпочити, і два вихідні дні, яких чекав із завмиранням серця. Богданка! Щира, смішлива, добра й така гарна! Вона жила сама у великому будинку, вдень працювала, вечорами прибирала в хаті, готувала їсти і поспішала на побачення.

– Мої батьки працюють у Польщі, – пояснила дівчина. – Навесні повернуться, відпочинуть місяць, а потім, напевно, знову поїдуть.

– Чому? Можна й тут знайти роботу, – сказав Сергій.

– Щоб збудувати ось такий дім?! – засміялась Богданка. – Якби вони тут працювали, то й життя б не вистачило. А так мене вивчили, садибу привели до ладу, тепер хочуть відкласти гроші про всяк випадок.

Сергій не став допитуватися, що то за випадок, коли потрібно знову їхати на чужину, коли вдома і будинок гарний є, і сарай, і гостьовий будиночок, і садок з городом.

Він прокинувся по обіді. Уночі на роботі страшенно хотілося спати, а вдома поспав шість годин і вже відчував, що організм поновив сили. До побачення ще лишався час, щоб можна було пройтися по магазинах і підібрати подарунки на свято Марічці та Богдані. Сергій попив чаю, швидко зібрався. Поки взувався в коридорі, встиг порахувати в гаманці гроші.

На вулицях міста відчувався передсвятковий настрій. На площі вже красувалась ялинка, мигтячи різнокольоровими вогниками, у людей був гарний настрій, і вони вітали своїх знайомих із прийдешнім Новим роком, хоча до нього лишалося ще шість днів. Поблукавши магазином серед полиць із подарунками, Сергій купив Богданці теплі в’язані рукавички та шалик і згадав про Марічку.

– Потрібно і її привітати зі святом, – подумав хлопець і пішов вибирати для неї подарунок.

Знайти щось потрібне для Марічки виявилося нелегкою задачею для Сергія. Він кілька разів пройшовся уздовж полиць, але так і не визначився із подарунком.

– Можу я вам допомогти? – спитала продавчиня, помітивши стурбованого юнака.

– Ні, дякую! – відповів він і пішов геть. – Прийду ще раз із Богданкою, – вирішив він. – Вона краще знає, чим порадувати Марічку.

Залишивши подарунок вдома, Сергій зустрівся з Богданкою. На вулиці було морозно, тож вони зайшли до кафе зігрітися чашкою чаю.

– Де ми будемо зустрічати Новий рік? – спитав Сергій.

– А що ти пропонуєш?

– Можна, наприклад, у цьому закладі, – сказав Сергій. – Тут затишно, чисто і страви смачні.

– Тут буде гамірно на свята, – зауважила дівчина. – Я не чутиму твій голос.

– Тоді підемо до мене.

– Можна й у мене в будинку, – запропонувала Богданка. – Поставимо ялинку, прикрасимо її, як у дитинстві. У тебе ставили ялинку?

– Так! – збуджено сказав Сергій. – Найбільше задоволення було прикрашати її!

– А я страшенно не любила її розбирати!

– І я також!

Вони ще довго сиділи, згадуючи дитинство, сміялися, жартували і знаходили багато спільного, аж поки Сергій згадав, що не придбав подарунок Марічці.

– Я знаю, що тітка Марічка збиралася купити, – сказала Богданка. – Настільну лампу, щоб узимку читати в ліжку книжки.

– Тоді ходімо негайно, – сказав Сергій. – Допоможеш вибрати?

– Звичайно! – весело промовила дівчина й натягла червону шапочку.

Зробивши необхідну покупку, Сергій запропонував одразу купити харчі до святкового столу.

– З мене продукти та шампанське, з тебе – готування страв, – сказав Сергій.

– Усе робити самій? – Богданка грайливо закопилила губи.

– Я допоможу! – сказав Сергій і чмокнув її у кінчик носа.

– Згодна! – сказала дівчина й подивилася йому в очі. – Якщо розраховуєш мене затягти в ліжко, то обламайся, кажу одразу. Не вийде!

– Моя ти дурненька! – сказав лагідно Сергій та обійняв дівчину за плечі. – Я тебе ніколи не ображу. Хочу бути з тобою поруч. Завжди.

– І я, – стиха промовила Богданка й додала: – Хоча я про тебе і твою родину нічого не знаю. Так не чесно.

– Я тобі все-все розповім, – пообіцяв Сергій, – але не зараз.

– Хоча б натякни.

– У мене нелегкий період у житті, але зараз, коли ти зі мною поруч, я впевнений, що все буде добре, – задумливо промовив Сергій.

– Ти виріс без батька?

– Так. Але в мене чудова, найкраща мама. Зараз я не знаю, де вона і що з нею, – зізнався хлопець. – Мені її не