Читати книгу - "Спокута"

вистачає, і я сумую та тривожусь за неї. Найболючіше те, що у всьому винен лише я, – зітхнув Сергій. – Прийде час, мама повернеться, і я тобі все розповім.

– Все-все? Як на духу? – вона пильно подивилася йому в очі.

– Обіцяю, – сказав Сергій.

Він знав, що цим очам, ясним, добрим і щирим, які з довірою дивилися на нього, він збрехати не зможе.

14

До Романа рано-вранці заїхав Микола, коли чоловік щойно прокинувся і встиг лише почистити зуби.

– Щось трапилося? – здивовано спитав Роман.

– Є справа на півлітра, – з порога сказав Микола. – Допоможеш пошукати в місті моїх предків?

– Без проблем! – відповів Роман. – Зараз одягнуся. Може, чаю чи кави?

– Ні, не хочу. Не лізе ніщо до горла, коли подумаю, що вони десь жебрачать. Одягайся вже швидше! – дещо нервово попросив Микола.

Пошуки почали з базару, де було багато безхатченків. Чоловіки підходили до них і запитували, чи не знають бува подружжя Коваленків. Безхатченки не охоче йшли на контакт і одразу відповідали, що не чули про таких.

– Щось ми робимо неправильно, – сказав Микола.

– Що саме?

– Сам не знаю, але відчуваю, що треба якось по-іншому, – відповів Микола і підійшов до продавчині посуду.

За мить він повернувся і сказав, що жінка допомогла зрозуміти їх помилку.

– Ніхто з безхатченків не знає прізвищ одне одного, – пояснив Микола. – Жінка порадила знайти он там Раю. Вона тут за старшу серед них, бо вже багато років бомжує і всіх їх знає. Чекай на мене тут, – сказав він Роману, – я зараз.

Хвилин за десять повернувся Микола.

– Здається, край ниточки знайшов! – сказав він збуджено. – Раїса розповіла, що й справді влітку тут такі часті гості.

– Ти впевнений, що мова йшла про твоїх батьків?

– Майже впевнений, – сказав Микола.

– А зараз де вони?

– Каже, що вже давненько їх не бачила, але розповіла, де вони живуть зазвичай влітку і хто може знати, де вони зараз.

– То треба знайти ту людину!

– Треба. Але вона знає лише те, що той хлопець пастух і до того ж трохи того, – Микола покрутив пальцем біля скроні.

– А де вони живуть влітку, дізнався?

– Так. Під мостом, де загинула Катерина. Ти сам мені його показував.

– Поїхали туди!

– Може, я сам?

– Ні. Почали разом пошуки, то й продовжимо удвох, – рішуче сказав Роман.

Вони зупинилися біля мосту, і Роман вийшов з машини. Він поглянув униз і на мить завмерло серце, потім у грудях запекло. Унизу прірва, яка назавжди поглинула його кохання. Перед очима знову майнула картинка: палаюча машина, вибух і все. Кінець.

– Я сам спущусь донизу, – сказав Микола, а ти зачекай на мене в машині.

Микола, вгрузаючи по коліна в сніг, ковзаючись, спустився вниз. Під мостом, хоча насправді тут не було мосту, лише прокладена водостічна велика труба, нікого не було. Він озирнувся навколо й помітив у трубі кілька цеглин, покладених одна на одну. Чоловік підійшов ближче і зрозумів, що вони слугували за стілець, можливо, його батькам. На душі було боляче і неприємно. Він вже хотів йти назад, коли побачив, що з-під снігу виглядає якась тканина. Микола витяг її. То була жіноча спідниця та кофтинка.

– За розміром можуть бути материні, – подумав Микола.

Він стояв у задумі, тримаючи закоцюблий на морозі старий непраний одяг і не знав, що з ним робити, потім пожбурив його геть і пішов дертися нагору.

– Що там? – спитав його Роман.

– А! – махнув рукою Микола. – Нічого особливого. Зараз поїдемо в село шукати пастуха Тоху.

– У яке село?

– Не знаю. У найближче.

Вони не проїхали й кілометра, коли побачили вказівник села направо. Узимку в селі на вулиці нікого не видно, ніби вимерли всі, тож довелося стукати у хвіртку і питати, де живе Тоха. З’ясувалося, що хлопець мешкає з батьками в будинку поруч, тож за мить чоловіки вже були на сусідському подвір’ї. Вийшла жінка і спитала, навіщо їм потрібен її син.

– Ми шукаємо одних людей, і за нашим припущенням, ваш син повинен знати, де вони.

Жінка здивовано подивилася на незнайомців, але сина покликала.

– Вітаю! – привітався з хлопцем Микола.

Тоха блимнув на них зляканими очима.

– Ми шукаємо Кирила та Ганну, – сказав Микола. – Вони влітку жили під мостом, там, де ти корів пасеш.

Тоха закліпав розгублено очима. Хтось розкрив його таємницю? Ні, він дав слово Кирі та Гапочці й дотримає його.

– Так ти знаєш таких? – спитав хлопця Микола.

– Нікого я не знаю! – відповів хлопець.

– Ти ходив, сину, під міст? – спитала Тоху мати.

– Відчепіться! – нервово сказав хлопець. – Чого ви всі до мене пристали?!

– Жіночко, можна я з хлопцем пошепочусь наодинці? – звернувся