Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

потрапив під колеса, і найкраще, що він відтоді зробив: прийшов сюди і сидить, хай йому біс! Це краще, ніж на зборах і навіть краще, ніж із Міцою. Так, це найкраще з усього: він мене не звалить з ніг.

Просиділи до восьмої вечора, Райнгольд зазирає Францові в обличчя й каже: «Франце, ти ж знаєш, що у нас із тобою давні порахунки? Скажи мені відверто, чого ти від мене хочеш». — «Які там у нас порахунки?» — «Ця справа з машиною». — «І що воно дасть? Рука в мене від того не виросте. А потім… — Франц гепнув кулаком по столу, — а потім, це, може, й на краще. Далі так не могло тривати. Щось таки мало статися». Го-го, ось так я думаю. Ось таким я тепер став. Райнгольд обережно запитує: «Це ти про вуличну торгівлю?» — «Так, і про неї також. Тоді у мене в голові немов щось зсунулося. Але тепер усе минуло». — «І руки нема». — «У мене ще одна є, я ще маю голову на плечах і дві ноги». — «А що ти поробляєш? Сам крутишся чи з Гербертом?» — «З одною рукою? Та я нічого не можу робити». — «Але ж послухай, сутенером бути — то страшенна нудьга».

Райнгольд поглядає на Франца й думає: «Який же він здоровий і товстий! Хочеться мені з ним іще трішки погратися. Такий на задніх лапках переді мною сидітиме. Тільки треба йому ще ребра перерахувати. Того, що він втратив одну руку, йому, мабуть, замало».

Тут вони заговорили про жінок, і Франц розповів про Міцу, яка раніше звалася Сонею, вона добре заробляє, а сама дуже чемна дівчинка. А Райнгольд думає собі: «Чудово! Я в нього її заберу і втопчу його у багно».

Хробаки жеруть землю й вивергають її, знову жеруть і знову вивергають. Ці тварючки жеруть, не знаючи втоми: щойно набили собі черево — і вже знову голодні, і знову напихаються, ковтаючи все підряд. А людина — як той вогонь: поки жере — горить, а коли їжі немає, тоді згасає.

А Франц Біберкопф тішиться із самого себе, що він ось тут сидить і зовсім не тремтить, радіє, ніби знову на світ народився. І коли він з Райнгольдом спускався сходами, також тішився. Коли солдати містом марширують, правою, лівою, яке гарне життя, всі, хто тут іде, то мої друзі, і ніхто мене нізвідки не викине, хай тільки спробує. А чому, а тому, їм дівчата усмішки дарують.

«Піду на танці», — каже він до Райнгольда. Той питає: «А твоя Міца з тобою піде?» — «Ні, вона зі своїм покровителем поїхала на два дні». — «Коли вона повернеться, я піду з вами». — «От і чудово, вона зрадіє». — «Невже?» — «Та кажу ж тобі. Не бійся, вона не кусається».

Франц страшенно розвеселився, щасливий протанцював цілу ніч, а сам ніби заново на світ народився, спершу був у Старій танцзалі[180], а потім у шинку в Герберта, і всі веселилися разом з ним, а він почувався найкраще. Коли танцював з Євою, думав про тих двох, яких любив найдужче: одна — це його Міца, як би було гарно, коли б вона зараз тут була, а другий — Райнгольд. Та він не наважується в цьому зізнатися. Всю чудову нічку, танцюючи то з тою, то з тою, він думає лише про цих двох, яких зараз немає і яких він любить понад усе, і був щасливий від того.

Кулак лежить на столі

Тепер кожен, хто дочитав аж сюди, бачить, який стався поворот: поворот навспак, і Франц його вже зробив. Франц Біберкопф, сильний як кобра-змія, знову з'явився на сцені. Нелегко йому довелося, але ось він знову тут.

Здавалося, він уже повернувся, коли став Міциним сутенером і походжав із золоченим портсигаром і в кашкеті веслярського клубу. Але тепер він таки повністю повернувся: ойкає на радощах і не знає ні страху, ні сумнівів. Дахи вже не сповзають донизу, а рука — то таке, нема, то й нема. Йому з голови повилітали всі химери. Зараз він сутенер і знову хоче стати злочинцем, але тепер це його зовсім не хвилює, якраз навпаки.

І все — як на початку. Але тут також цілком ясно, що перед нами вже не та, колишня, кобра-змія. Нашого давнього Франца Біберкопфа годі впізнати. Першого разу Франца обдурив його друг Людерс, і Франц втратив рівновагу та гепнув навзнак. Другого разу мав він стояти на атасі, та він не захотів, і тоді Райнгольд викинув його з машини просто під колеса іншого автомобіля. Тепер уже з Франца досить, та було б досить і для будь-якої іншої людини. Він не пішов у монастир, не звів порахунків з життям, він ступив на стежку війни, він хоче не просто бути сутенером і злочинцем, тепер він хоче бути таким усупереч всьому. Подивіться на Франца, він уже не просто танцює, наїдається й тішиться своїм життям, тепер він закружляв у шаленому танку, коли все навколо миготить, закружляв з чимось невідомим, і ми побачимо, настільки він сильний і хто кого здолає, хто вийде переможцем — Франц чи те, невідоме.

Коли Франц Біберкопф вийшов з Теґельської тюрми, то голосно заприсягнувся: буду порядним. Своєї клятви він не дотримав. Тепер він хоче дізнатися, чи він узагалі має право щось заявляти. Він хоче дізнатися, чому й за віщо йому відтяли руку. І хто зна, що там у Францовій голові робиться, можливо, він хоче одержати від Райнгольда свою руку назад.

Книга сьома

І тут просвистів молот, і молот падає на Франца Біберкопфа.

Пуссі Уль, наплив американців, а як правильно писати «Вільма», через W чи через V?

На Александерплац все копирсаються і копирсаються. На розі Кеніґштрасе та Нової Фрідріхштрасе хочуть знести будинок, той, де взуттєва крамниця «Саламандер»[181], сусідній будинок уже зносять. Під віадуком міської залізниці на вокзалі Алекс заледве можна проїхати: ставлять бики для нового залізничного мосту; згори можна зазирнути в старанно обмуровані заглибини, куди ляжуть основи биків. Той, кому треба потрапити на вокзал, спершу мусить піднятися, а потім спуститися вузькими дерев'яними сходами.

У Берліні стало прохолодніше, часто дощить, від чого потерпають авта й мотоцикли, вони постійно ковзають, і щодня відбуваються зіткнення, потім ідуть позови на відшкодування збитків, до того і люди ж часто ламають собі все, що завгодно, а все через погоду. А ви чули про трагічну долю пілота Безе-Арніма? Його сьогодні допитували в кримінальній