Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 97

Сукню я вже підібрала, а Ані погодилася зробити мені святкову зачіску і навіть вплела у волосся дорогі прикраси.

До призначеної години я була готова. Єдине, що залишилося поки що невідомим, як мені туди з'являтися. Чи можна прийти самій без супроводу? Власне, на балах я бувала не так часто, щоби знати всі тонкощі. Але оскільки нікого мені в кавалери не передбачалося, вирушила до зали для прийомів сама.

Стражникам на вході показала запрошення і мене без перешкод пропустили. Потрапивши в приміщення з парою сотень гостей, що  тут зібралися, відчула деяке де жавю. Наче повернулася до того першого дня, коли ми з лікарем сюди прийшли. Гості на святі не були знайомі, і ніхто особливо на мене не звертав уваги. Тому я зручно влаштувалася в куточку і почала чекати початку вистави.

Імператора та принців ще не було. Цього разу повторилася та сама церемонія, що й тоді. Принци по черзі заходили до зали, демонструючи свої магії. З однією лише різницею. На цей раз не було Сніжного Барсу. А Чорний дракон вів під руку Льодяну Бурульку. І так вони гармонійно виглядали. Чорне та біле, день та ніч. У мене мимоволі стислося серце. Розумію, що це показуха, але чому так боляче?

Після закінчення церемонії привітання коронованих осіб, принци розійшлися по залі. Я простежила поглядом за Драконом. Він когось вишукував у натовпі, швидше за все мене. Відразу на душі тепло стало, всі сумніви розвіялися моментом. Хотіла вже йому помахати, але мене несподівано потягли за сукню.

Обернулася і виявила поряд маленького принца.

- Ваша Високість? - вклонилася я, здивовано подивившись на Вовченя.

Що цей маленький шахрай біля мене робить? Знову вирішив пограти?

Малюк поважно кивнув мені у відповідь і поманив ручкою, щоб трохи нахилилася до нього, що я і зробила.

- Ваша зачіска трохи розтріпалася, - заявило постріля і потягся ручкою до моєї голови, тільки цього разу я була готова.

Знаючи його прокази, швидко випросталася, не дозволивши торкнутися. Мало що він зараз вирішить мені виростити, а якщо не волосся?

- Дякую! - промовила, ледве стримуючи посмішку. – Але з моєю зачіскою все гаразд. А вам краще не намагатися зі мною пустувати. Знаю я, на що ви здатні, принце Халгер.

Його високість одразу ж скривив скривджене личико пику, здається, я правильно вгадала його наміри. Знайшов собі нову іграшку. Раз він мене не пам'ятає, для хлопчика я незнайомка, а значить можна зі мною пустувати. Свої обходять його стороною.

- Вже доповіли! – констатував він факт незадоволено, демонстративно заклавши ручки за спину. - Я нічого поганого не хотів, просто мені здалося, що ваше волосся не достатньо довге.

Маля стало таким нещасним, що захотілося його втішити.

- Знаєте, Ваша Високість, - почала я таємниче, трохи присівши, щоб бути з ним на одному рівні. - Мені дуже подобається довге волосся, але від природи воно у мене ніколи не виростало трохи нижче плечей. А так хотілося завжди, щоб діставали до самого пояса, а то й нижче. І я продемонструвала жестом, які довжини хотіла б мати косу.

- Щоправда? – пожвавішав одразу ж принц.

- Так, - кивнула серйозно, встигла перехопити з надзвичайною швидкістю долоні, що потяглися до мене, і продовжила. - Але тільки з однією умовою!

- Якою? – швидко запитав Вовченя, здається, йому вже не терпілося продемонструвати свою магію.

- Ви станете мене годувати цілий місяць необхідними продуктами, щоби не довелося ще й зуби вирощувати.

- Так ви все знаєте... - розчаровано протягнув хлопчик. Але Халгер відразу придушив у собі негативні почуття і додав. – Домовилися, тільки й маю умову.

Ну звичайно! Малий не був б самим собою, якби останнє слово не залишилося за ним. Дивовижна здатність у дітей швидко забувати погане, а в цього ще й розум витончений, вигоду скрізь знайде.

- Говоріть вашу умову, - поступливо погодилася я.

- Ви гратимете зі мною щодня, весь той час, що я вас годуватиму! - заявив малюк, гордо задерши підборіддя.

І в голосі ні тіні сумніву, наче я вже погодилася. Когось він нагадує мені.

- Добре! - кивнула я і простягла йому долоню. - Тиснемо руки, щоб скріпити наш договір?

Принц відреагував одразу, схопивши своїми маленькими рученятами мою кисть. Стиснув міцно, як і належить чоловікові.

Невже, з ним досі так ніхто і не грає, що він такий радий будь-яким проявам людяності?

Ну нічого! Ось розберемося з Драконом із змовами, і візьмуся за виховання підростаючого покоління. Це хоч і не моя спеціальність, але, видно, в цьому світі доведеться побути ще й нянькою.

До речі, про Асгарда. Щось надто довго він до мене добирається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍