Читати книгу - "Війна з Росією"

class="p1">— Можна гарантувати, що вони будуть поводитися передбачувано, — відповів Лукша, посміхаючись. — Коли я був молодший, то заробляв контрабандою сигарет через кордон з Литви до Калінінградської області. Ви запитуєте, а що було б, якби нас спіймали? Ну... ми, звісно, ризикували, адже були мінні поля та постійні патрулі. Однак росіяни не навчають своїх солдат імпровізації та ініціативи. Зрозумійте мене правильно. Вони можуть блискуче все спланувати, але коли план вже є, то чітко його дотримуються, і горе тому, хто зробить щось не так. Саме тому ми ніколи не мали проблем із перетинанням кордону. До того ж ми знали усі потаємні стежки та схованки...

— Дякувати Богові, твоє сумнівне минуле стане нам у нагоді, — усміхнувся до нього Морланд. — Ми завдячуємо вам багато чим, хлопці. Якби ви не вміли так блискуче водити мотоцикл лісом посеред ночі, зі швидкістю сто кілометрів за годину, в окулярах нічного бачення, лякаючи нас, британців, до смерті, ми б так далеко на зайшли. Що я можу сказати з усією певністю, поклавши руку на серце, так це те, що не хочу більше сідати на той чортів мотоцикл... Але досить жартів. Ті американські хлопці з загону спецпризначення покладаються на нас, ми маємо провести їх до бункера. Це твоя територія, Арвідасе. Отже, ти йтимеш попереду, а ми слідом.

Лукша задумався, перш ніж відповісти.

— Це не так просто, треба буде все ретельно спланувати. Ми залишимо кількох своїх хлопців тут із мотоциклами, і вони будуть готові швидко відвезти нас до Литви через кордон, коли ми виконаємо завдання. Там нам буде значно легше сховатися, — він подивився на Крауя та Морланда, й обоє кивнули, погоджуючись.

Морланд знав, щойно американці з’являться і зроблять те, що планують, тут повсюдно будуть російські війська. Отож, поки цього не сталося, їм потрібно буде відійти якомога далі.

— Ми підемо звідси пішки о десятій вечора, коли стемніє. Я йтиму попереду, проводитиму розвідку. Томе, ти зі своєю групою підеш за мною, а Марина — слідом за тобою. Двоє моїх людей прикриватимуть тил. Я подам сигнал, коли ми дістанемося укриття і займемо очікувальну позицію. Решту ночі й завтрашній день нас чекатиме звичайна тяжка робота. Ми будемо лише за п’ять кілометрів від бункера, а це значить, що не можна стріляти, вмикати ліхтарі, палити; мочитися й випорожнятися слід, не сходячи з місця, жодних переміщень, повна тиша. Завтра ввечері, коли стемніє, виступимо назустріч американському загону спецпризначення, а потім разом зустрінемо їхній десант і відведемо його туди, звідки видно бункер. Ми розвідали шляхи і знаємо, де нам бути і чим зайнятись. Просто треба поводитись так, як ми робили це досі, щоб нас не помітили. Не можна припуститися жодної помилки.... — він замовк і подивився на Морланда. — Це тебе влаштовує, Томе?

— Абсолютно, Арвідасе. Це саме те, чого хочуть в Лондоні. — Морланд оглянув базу. Всі отримали завдання і були готові вирушати. Він звернувся до Вайлда:

— Тепер треба щось з’їсти і трохи відпочити. Попереду довга ніч.

Лукша підійшов до своїх солдат, а Вайлд — до англійців, щоб перевірити, чи всі вони знають про те, що планується, й відповісти на можливі запитання.

Морланд витяг із рюкзака бляшанку сардин зі свого литовського сухого пайка та пачку печива і звернувся до Крауя.

— Це не «Гордон блю», звісно, але пригощайся, Марино.

Крауя відмовилася:

— Ні, дякую, Томе, в мене є своє. Не хочу в тебе нічого брати. Та все одно спасибі.

— Якби ж можна було щось зварити чи засмажити. Я віртуозно готую класичну печеню «все в одному».

— Це як?

— Змішуємо і тушкуємо все, що маємо: консервовану квасолю, м’ясо, овочі, галети, сир, додаємо побільше карі й табаско, — пояснив Морланд із мрійливим поглядом, який у нього з’являвся останнім часом завжди, коли мова заходила про гарячу їжу.

Марина усміхнулася:

— Ти не схожий на бога домашнього затишку, Томе. Але я, може, колись зловлю тебе на слові... якщо ми звідси виберемося, звісно.

На якусь мить її самовладання похитнулось.

Морланд зрозумів, що при всій своїй балтійській стійкості й силі характеру Крауя боялась.

— Не хвилюйся, Марино. Ми виберемося. Оті пройди бували і не в такій халепі, — він вказав жестом на Вайлда та трьох інших британських солдатів. — У них натура така, що вони звідусіль виходять живими, і в тебе теж.

Вперше за весь час, відколи він її знав, дівчина видавалась невпевненою.

— Я кажу абсолютно серйозно, Марино. Я не знаю, що планують американці, але гадаю, що росіяни в тому бункері завтра ввечері будуть ой як вражені. Нам треба лише дотримуватися плану, бути обережними — і ми виберемося. А потім, звісно... — кажучи це, Морланд чітко усвідомив, що, живучи пліч-о-пліч весь цей час, вони не могли нормально поговорити, відколи оселилися в лісі, бо багато тижнів безупинно маневрували та ховалися.

Він озирнувся й побачив, що наразі вони залишилися вдвох.

— Я хотів подякувати тобі, Марино. Я бачив, як розсердився Яніс Крастіньш, коли передавав наш загін Арвідасу Лукші та литовським «лісовим братам». Я не зрозумів жодного слова, але він так подивився на мене, перш ніж піти, що я думаю, це ти наполягла на тому, щоб залишитися з нами і піклуватися про нас.

— Ну... так...

На якусь мить, коли вона дивилася на нього, в її погляді з’явилася ніжність, і Морланд помітив, що її щоки злегка почервоніли під зелено-коричневою камуфляжною фарбою. Потім вона швидко опанувала себе, і її погляд знову став впевненим і сповненим рішучості.

— Коли ми вперше зустрілися в Ризі, Юріс Берзіньш, мій начальник, наказав мені залишатися з вами і дбати про вас.... що б не сталося. Він передбачив усе це ще кілька років тому. Він розумів, що відбувається, коли запросив тебе до себе і призначив мене зв’язковою. Я погодилась, і тепер дотримуюся слова, даного людині, яку поважала. Майор Крастіньш вважав, що оскільки Берзіньш загинув, а Латвія окупована росіянами, моя обіцянка більше не діє. Я з цим не погодилася. Це все, що хотіла сказати.

— Справді? — лише промовив Морланд, не бажаючи більше про це говорити. Вона була з ними — та й по всьому. І він точно не хотів, щоб вона зараз була десь в іншому місці. Потім йому раптом спало на думку інше.

— Нікому не кажи про це, будь ласка, Марино, але я думаю, що