Читати книгу - "Таємничий острів"

— Двадцятого грудня тисяча вісімсот п’ятдесят четвертого року парова яхта «Дункан», що належала багатому шотландському землевласнику лорду Гленарвану, кинула якір біля західного берега Австралії, біля мису Бернуллі, що лежить на тридцять сьомій паралелі. На борту яхти знаходилися Гленарван із дружиною, майор англійської армії, француз-географ і діти капітана Гранта — молоденька дівчина і хлопчик. Корабель їхнього батька «Британія» рік тому затонув, екіпаж загинув. Вів яхту капітан Джон Манглс; команда складалася з п’ятнадцяти осіб.

Ось яка причина привела яхту «Дункан» до берегів Австралії.

Півроку тому екіпаж яхти підібрав в Ірландському морі пляшку з запискою трьома мовами: англійською, німецькою і французькою. У записці коротко повідомлялося, що під час катастрофи «Британії» врятувалося троє — капітан Грант і двоє матросів, що вони потрапили на якусь землю; вказувалися і широта, і довгота, але неможливо було розібрати, яка це довгота, — цифру розмило.

Отже, у записці говорилося, що врятовані знаходяться на тридцять сьомому градусі одинадцятій мінуті південної широти. Але довгота була невідома. Тому розшукувати капітана Гранта і його супутників треба було десь на тридцять сьомій паралелі, й можна було з упевненістю сказати, що, обстеживши материки й океани, вдасться їх знайти.

Англійське адміралтейство відмовилося від рятувальної експедиції, але лорд Гленарван вирішив зробити все можливе, щоб відшукати капітана Гранта. Він познайомився з Мері та Робертом Грантами. Яхту спорядили в далеке плавання, у якому побажали взяти участь дружина лорда і діти капітана Гранта; і ось «Дункан», залишивши Глазго, перетнув Атлантичний океан, вийшов Магеллановою протокою в Тихий океан і попрямував до берегів Патагонії, де, за деякими припущеннями — спочатку саме так витлумачили записку, — капітан Грант нудився в тубільському полоні.

Пасажири «Дункана» висадилися на західному узбережжі Патагонії, а яхта поплила далі, — вона мала чекати на них на східному березі, біля мису Корріентес.

Гленарван і його супутники пройшли всю Патагонію по тридцять сьомій паралелі, і, не знайшовши ніяких слідів перебування капітана Гранта, тринадцятого листопада знову сіли на яхту, щоб продовжувати пошуки у відкритому морі.

Вони обстежували, але марно, два острови, що лежать на шляху — Тристан-да-Кунья й Амстердам, — і «Дункан», як я вже говорив, двадцятого грудня тисяча вісімсот п’ятдесят четвертого року наблизився до мису Бернуллі, розташованого на австралійському узбережжі.

Гленарван, вирішивши перетнути Австралію, як до цього він перетнув Південну Америку, висадився на сушу. За декілька миль від берега стояла ферма якогось ірландця, який радо прийняв мандрівників. Лорд Гленарван розповів ірландцю про те, що привело його в ці краї, і запитав, чи немає в нього відомостей про англійське трищоглове судно «Британія», яке зазнало катастрофи близько двох років тому десь біля західних берегів Австралії.

Ірландцю ніколи не доводилося чути про потоплений корабель, але, на превеликий подив всіх присутніх, у розмову втрутився один з його слуг:

— Мілорде, віддайте хвалу Господу Богові, — сказав він. — Якщо капітан Грант ще живий, то він на австралійській землі.

— Хто ви? — запитав лорд Гленарван.

— Шотландець, як і ви, мілорде, — відповів незнайомець, — я один із супутників капітана Гранта, врятувався під час катастрофи.

Прізвище цієї людини було Айртон. Його документи засвідчували, що він дійсно служив боцманом на «Британії». Він розповів, що начебто випустив з поля зору капітана в ту мить, коли корабель розбився об прибережні рифи, і начебто досі переконаний, що з усього екіпажу «Британії» вцілів тільки він, що капітан Грант загинув разом з усіма.

— Одначе, — додав Айртон, — «Британія» зазнала аварії не біля західних, а біля східних берегів Австралії, і якщо капітан Грант ще живий, про що свідчить записка, значить він у полоні в тубільців де-небудь на східному узбережжі.

Айртон говорив із привабливою щирістю, дивився прямо в очі. Його слова не викликали сумніву, до того ж за нього ручався ірландець, у якого він прослужив більше року. Лорд Гленарван повірив, що Айртон людина чесна, і за його порадою вирішив перетнути Австралію вздовж тридцять сьомої паралелі. Гленарван, його дружина, діти капітана Гранта, майор, географ, капітан Манглі й кілька матросів, зібравшись у невеликий загін, вирушили в дорогу на чолі з Айртоном, а «Дункан» під командою Тома Остапа, помічника капітана яхти, взяв курс на Мельбурн, де мав чекати розпоряджень Гленарвана.

Двадцять третього грудня, тисяча вісімсот п’ятдесят четвертого року загін попрямував до східних берегів Австралії.

Варто сказати, що Айртон був зрадником. Він і справді служив боцманом на «Британії», але вступив у суперечку з капітаном і намагався підмовити екіпаж до заколоту — хотів захопити корабель. Капітан Грант висадив його на західному березі Австралії восьмого квітня тисяча вісімсот п’ятдесят другого року — то була цілком справедлива кара.

Отже, негідник цей навіть не чув про загибель «Британії». Вперше він довідався про все з розповіді Гленарвана. З того часу як Айртона висадили на берег, він під іменем Бена Джойса очолив зграю втікачів-каторжників, тепер же нахабно стверджував, що аварія корабля відбулася на східному березі. Він навмисно спрямував лорда Гленарвана на помилковий шлях, з надією, що, поки той подорожуватиме, йому вдасться заволодіти яхтою, перетворити її на піратське судно і стати грозою морів.

Невідомий помовчав. Потім заговорив знову тремтячим голосом:

— Загін вирушив у дорогу, сподіваючись перетнути австралійський материк. Немає нічого дивного, що вони зазнали невдачі: адже зграя Айртона, або Бена Джойса, називайте його як завгодно, йшла то попереду, то позаду експедиції, готуючись виконати задум свого ватажка.

Тим часом «Дункан» стояв на ремонті в Мельбурнському порту. Айртон умовив лорда Гленарвана, що потрібно наказати «Дункану» з Мельбурна вирушити на східне узбережжя, — там бандити легко заволоділи б яхтою. Айртон завів експедицію в непрохідні ліси неподалік від узбережжя, де вона терпіла неймовірні нестатки, потім переконав Гленарвана написати листа помічнику капітана яхти і взявся доставити цього листа, у якому Гленарван наказував екіпажу негайно привести «Дункан» до затоки Туфолда, розташованої на східному узбережжі за декілька днів шляху від стоянки загону. Там Айртона мала чекати його зграя.

Зраднику ледве не вручили наказ на ім’я помічника капітана, але тут його зненацька викрили, і йому довелося втекти. Одначе лист віддавав під владу Айртона яхту, і він постарався роздобути його за будь-яку ціну. Це вдалося, і за два дні Айртон уже був у Мельбурні.

Досі злочинцю щастило, і він уявив, що так буде й далі: він відправить «Дункан» до затоки Туфолда, зграя бандитів переб’є екіпаж і заволодіє судном, а він, Бен Джойс, господарюватиме в тутешніх морях. Господь не дав лиходію здійснити свої криваві задуми.

З’явившись до Мельбурна, Айртон передав наказ помічнику