Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

нинішню ситуацію всерйоз, але я хочу знати, хто вбив моїх друзів. М.

Він став чекати, не відходячи від екрана. У відповіді «Криптограма 2», що надійшла за дві хвилини, говорилося:

Як ти вчиниш, якщо виявиться, що це я?

У відповідь він послав «Криптограму З»:

Лісбет, якщо ти зовсім з'їхала з глузду, то зарадити тобі, мабуть, зможе тільки Петер Телебор'ян. Але я не вірю, що ти вбила Даґа і Міа. Маю надію і молюся, щоб я виявився правий.

Даґ і Міа хотіли викрити мафію секс-послуг. Я припускаю, що саме це якимсь чином стало мотивом до вбивства. Але в мене немає жодних доказів.

Я не знаю, який кіт між нами пробіг, але ми якось говорили з тобою про дружбу. Я сказав, що дружба ґрунтується на двох речах: повазі і довірі. Навіть якщо ти через щось мною незадоволена, ти все одно можеш на мене покластися і довіряти мені. Я ніколи не видавав твоїх секретів. Навіть того, що сталося з Веннерстрьомовими мільярдами. Отож, вір мені. Я тобі не ворог. М.

Відповіді не було так довго, що Мікаель уже втратив усяку надію. Та коли минуло вже майже п’ятдесят хвилин, на екрані раптом матеріалізувалася «Криптограма 4»:

Мені треба над цим подумати.

Мікаель перевів дух. Несподівано попереду з'явився проблиск надії. Відповідь означала саме те, що в ній було написано. Вона збиралася подумати над його словами. Вперше відтоді, як вона раптово зникла з його життя, Лісбет погодилася з ним спілкуватися. І якщо вона сказала, що подумає, це означало, що вона, в усякому разі, поміркує над тим, чи варто їй з ним говорити. Він написав «Криптограму 5»:

Чудово. Я чекатиму. Але не тягни надто довго.

Інспектор кримінальної поліції Ханс Фасте прийняв дзвінок по мобільному телефону в п’ятницю вранці, коли він, прямуючи на роботу, їхав по Лонгхольмсґатан поблизу мосту Вестербру. Поліція не мала змоги поставити квартиру на Лундаґатан під цілодобове спостереження і тому домовилася з одним із сусідів, колишнім поліцейським, що той наглядатиме.

— Китаянка щойно увійшла до під’їзду, — доповів сусід.

Важко було підібрати вдаліше місце, ніж те, де був зараз Ханс Фасте. Зробивши заборонений поворот через розділову лінію, він звернув на Хеленеборґсґатан навпроти Вестербру і поїхав по Хьогалідсґатан у бік Лундаґатан. Не минуло і двох хвилин після телефонної розмови, як він уже припаркувався перед потрібним будинком і, підтюпцем перебігши через дорогу, увійшов до під’їзду, а звідти проник на задвір’я.

Міріам Ву ще стояла перед своїми дверима, здивовано роздивляючись просвердлений замок і смужки клейкої стрічки, що перетинали одвірок. На сходах почулися кроки. Вона обернулася і побачила спортивного, міцної статури чоловіка з настирним і пильним поглядом. Вирішивши, що він становить загрозу, вона кинула на підлогу сумку і приготувалася, якщо виникне потреба, продемонструвати прийоми тайського боксу.

— Міріам Ву? — спитав незнайомець.

На її подив, він показав їй поліцейське посвідчення.

— Так, — відповіла Міріам. — А в чому річ?

— Де ви були весь тиждень?

— Від’їздила. А що сталося? Мене пограбували?

Фасте не зводив з неї пильного погляду.

— Я змушений попросити вас проїхати зі мною до Кунгсхольмена, — сказав він і схопив її за плече.

У кімнату для допитів, де чекали інспектори Бубланськи і Мудіґ, у супроводі Фасте увійшла досить сердита Міріам Ву.

— Сідайте, будь ласка. Я — інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи, а це моя колега Соня Мудіґ. Шкодую, що довелося викликати вас у такий спосіб, але у нас виникло кілька запитань, на які ми хотіли б дістати відповідь.

— Он як! І якого ж біса? А то він не надто балакучий, — сказала Міммі, великим пальцем тицяючи у Фасте в себе за спиною.

— Ми шукали вас більше тижня. Ви можете пояснити, де ви були?

— Можу, звичайно! Але не хочу, і, наскільки я розумію, вас це не стосується.

Бубланськи здивовано звів брови.

— Я приходжу додому і бачу, що мої двері зламано, вхід заклеєно поліцейською стрічкою, а потім накачаний анаболіками мужик волоче мене сюди. Можу я дістати пояснення?

— Тобі не подобаються мужики? — спитав Ханс Фасте.

Міріам Ву від несподіванки так і витріщилася на нього.

Бубланськи і Мудіґ одночасно суворо на нього подивилися.

— Чи означає це, що весь цей тиждень ви не читали газет? Що ж, ви були за кордоном?

Міріам By розгубилась і заговорила вже менш упевнено:

— Ні, газет я не читала. Я на два тижні їздила до Парижа побачитися з батьками. Я щойно з Центрального вокзалу.

— Ви їздили потягом?

— Я не люблю літати літаком.

— І ви не бачили великих заголовків сьогоднішніх шведських газет?

— Я щойно прибула нічним потягом і приїхала додому метро.

Констебль Бубла задумався. Сьогодні на перших сторінках не було згадок про Саландер. Він підвівся, вийшов з кімнати і за хвилину повернувся з недільним випуском «Афтонбладет», у якому на першій сторінці красувалася збільшена на всю полосу паспортна фотографія Лісбет Саландер.

Міріам Ву мало не гепнулася із стільця.

Дотримуючись вказівок Гуннара Бйорка, шістдесяти двох років, Мікаель Блумквіст дістався до літнього будиночка в Смодаларьо. Будиночок являв собою сучасну віллу для цілорічного мешкання з видом на шматочок Юнгфруфйорда. По піщаній доріжці він підійшов до будинку і подзвонив у двері. Гуннар Бйорк виявився досить схожим на паспортну фотографію, знайдену Даґом Свенссоном.

— Добридень! — сказав Мікаель.

— Знайшли дорогу! От і добре.

— Досить легко.

— Заходьте! Влаштуємося на кухні.

— Чудово!

Гуннар Бйорк справляв враження здорової людини, він тільки трохи накульгував.

— Ось, бачте, сиджу на лікарняному, — сказав він.

— Сподіваюся, що нічого серйозного, — відгукнувся Мікаель.

— Мене чекає операція з приводу перелому меніска. Каву питимете?

— Ні, дякую, — відмовився Мікаель, сідаючи на кухонний стілець, і, розстебнувши сумку, дістав з неї папку. Бйорк розташувався навпроти.

— Ваше обличчя здалося мені знайомим. Ми не стрічалися раніше?

— Ні.

— Але у вас щось дуже знайоме обличчя.

— Можливо, ви бачили мене в газетах?

— Як, ви сказали, вас кличуть?

— Мікаель Блумквіст. Я — журналіст і працюю в журналі «Міленіум».

На обличчі Гуннара Бйорка з’явився розгублений вираз. Потім його осяяло. Калле Блумквіст. Справа Веннерстрьома. Проте він ще не здогадався, що з цього виходить.

— «Міленіум». Я не знав, що ви працюєте над дослідженням ринку.

— Тільки іноді як виняток. Я хочу, щоб ви поглянули на три знімки і вирішили, яка з трьох моделей вам подобається найбільше.

Мікаель розклав на столі три роздруковані фотографії дівчат. Одна з них була скачана з порносайту в Інтернеті, дві інші були збільшеними кольоровими фотографіями з паспорта.