Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

class="p1">Гуннар Бйорк раптом зблід:

— Я не розумію…

— Не розумієте? Ось це — Лідія Комарова, шістнадцятилітня дівчина з Мінська. А це М’янг Со Чин, відома як Йо-Йо з Таїланду. Їй двадцять п’ять років. І нарешті, перед вами Олена Барасова дев’ятнадцяти років з Таллінна. Ви купували секс-послуги всіх трьох жінок, і я хочу знати, яка з них вам більше за все сподобалася. Вважайте це дослідженням ринку.

Бубланськи із сумнівом дивився на Міріам Ву, яка відповідала йому сердитим поглядом.

— Отже, підіб’ємо підсумок: ви стверджуєте, що знайомі з Саландер близько трьох років. Цієї весни вона безоплатно переписала на вас свою квартиру, а сама кудись переїхала. Час від часу ви з нею кохаєтеся, коли вона у вас з’являється, але ви не знаєте, де вона живе, що робить і на які засоби існує. І ви хочете, щоб я повірив?

— Плювати мені, вірите ви чи ні! Я не зробила нічого протизаконного, а як я живу і з ким кохаюся, це не ваше діло і взагалі нікого не стосується.

Бубланськи зітхнув. Дізнавшись уранці, що Міріам Ву несподівано з’явилася у себе вдома, він відчув полегшення. Нарешті хоч якийсь крок уперед! Але те, що він од неї почув, нічого не прояснювало. Все це звучало дуже дивно. Проте проблема була в тому, що він вірив Міріам Ву. Вона відповідала на питання ясно і чітко, без вагань, могла назвати місце і час своїх зустрічей із Саландер і так детально розповіла про те, як відбувався її переїзд на Лундаґатан, що і Бубланськи, і Мудіґ відразу повірили, що вся ця дивна історія абсолютно правдива.

Ханс Фасте був під час допиту і, слухаючи Міріам Ву, все більше дратувався, заледве стримуючись від того, щоб не втрутитися. На його думку, Бубланськи поводився з китайським дівчиськом як розмазня, вона ж йому грубила і говорила багато зайвого, ухиляючись від прямої відповіді на єдине важливе питання, а саме питання про те, де, чорти б її забрали, переховується ця клята шльондра Лісбет Саландер!

Але Міріам Ву не знала, де перебуває Лісбет Саландер. Вона не знала, де Саландер працює, і ніколи нічого не чула про «Мілтон сек’юриті», про Даґа Свенссона або про Міа Берґман і, отже, не могла відповісти на жодне справді важливе питання. Вона й гадки не мала про те, що Саландер під опікою, що замолоду вона неодноразово була на примусовому лікуванні і що в її характеристиці є довжелезні абзаци розмірковувань на теми психіатрії.

Зате вона підтвердила, що вони з Лісбет Саландер відвідували «Вітряк» і там цілувалися, звідти повернулися на Лундаґатан і розлучилися рано-вранці наступного дня. Через кілька днів після цього Міріам Ву поїхала потягом до Парижа і пропустила всі події, описані в шведських газетах. Не рахуючи короткої зустрічі, коли та передала їй ключі від автомобіля, вони з Лісбет більше не бачилися.

— Ключі від автомобіля? — здивувався Бубланськи. — У Саландер немає машини.

Міріам Ву пояснила, що Лісбет купила винно-червону «Хонду» і залишила її на вулиці перед будинком. Бубланськи звівся на ноги і перезирнувся із Сонею Мудіґ.

— Можеш підмінити мене на допиті? — спитав він і вийшов з кімнати.

Йому довелося піти до Єркера Хольмберґа і попросити його провести технічний аналіз «Хонди» кольору червоного вина. І взагалі йому потрібно було побути самому, щоб подумати.

Співробітник таємної поліції Гуннар Бйорк, який обіймав посаду заступника начальника відділу у справах іноземців і зараз перебував на лікарняному, сидів на своїй кухні з чудовим видом на Юнгфруфйорд сполотнілий, мов примара. Мікаель дивився на нього терпляче і байдуже. Зараз він був уже цілком переконаний у тому, що Бйорк не має ані найменшого відношення до вбивства в Енскеді. Позаяк Даґ Свенссон не встиг з ним зустрітися, Бйорк ні сном ні духом не здогадувався, що незабаром його ім’я і фотографія мають з’явитися у викривальному репортажі про клієнтів секс-мафії.

Від Бйорка Мікаель дізнався тільки одну нову деталь, що становила інтерес. З’ясувалося, що він був особисто знайомий з адвокатом Нільсом Б’юрманом. Вони зустрічалися в стрілецькому клубі поліції, активним членом якого Бйорк був уже двадцять років. Свого часу він навіть входив до складу правління разом з Б’юрманом. Вони були не надто знайомі, але кілька разів зустрічалися у вільний від роботи час і якось разом обідали.

Ні, останнім часом він не бачив Б’юрмана вже кілька місяців. Наскільки він пам’ятає, востаннє вони зустрічалися минулого літа, коли зайшли випити пива у кафе просто неба.

Йому дуже шкода Б’юрмана, якого вбила ця психопатка, але йти на похорон він не збирається.

Такий збіг змусив Мікаеля задуматися, але його питання скоро вичерпалися. У Б’юрмана могли бути сотні таких знайомств, пов’язаних з його професійною і клубною діяльністю. У тому, що один з його знайомих згадувався в матеріалах Даґа Свенссона, не було нічого такого вже надзвичайного — адже навіть у самого Мікаеля знайшовся один знайомий журналіст, про якого також писав Даґ Свенссон.

Час було закінчувати. Бйорк пройшов через усі очікувані фази: спочатку все заперечував, потім, коли Мікаель показав йому частину документального матеріалу, сердився, погрожував, намагався відкупитися і нарешті перейшов до благань. Усе це Мікаель пропустив повз вуха.

— Ви розумієте, що зруйнуєте все моє життя, якщо опублікуєте це? — спитав його нарешті Бйорк.

— Так, — відказав Мікаель.

— І ви все одно це зробите.

— Неодмінно.

— Чому? Невже не можна пожаліти людину? Я ж хворий.

— Забавно, що ви згадали про жалість.

— Вам же зовсім не важко проявити гуманність!

— У цьому ви маєте слушність. Зараз ви плачете, що я хочу зруйнувати ваше життя, а тим часом самі не побоялися зруйнувати життя кількох молоденьких дівчат, скоюючи проти них злочин. Ми можемо документально підтвердити три таких випадки. А скільки їх було ще, лише Богу відомо. Де ж тоді був ваш гуманізм?

Він підвівся, зібрав свої документи і заховав їх у сумку для ноутбука.

— Можете не проводжати, я сам знайду дорогу.

Вже прямуючи до дверей, він раптом зупинився і знов обернувся до Бйорка:

— Скажіть, ви чули коли-небудь про людину на ім’я Зала?

Бйорк подивився на нього. Він все ще не отямився від переляку і не відразу зрозумів Мікаелеві слова. Ім’я Зала йому нічого не говорило. І раптом його очі розширилися.

Зала!

Не може бути!

Б’юрман! Невже це він?

Мікаель помітив, як змінилось його обличчя, і зробив крок у бік кухонного столу.

— Чому ви спитали про Залу? — видушив із себе Бйорк.

У нього був приголомшений вигляд.

— Бо він мене цікавить, —