Читати книгу - "Спартак"

повторюю: я не вірю тобі й не покладаюся на тебе…

— Гаразд, вислухай мене. Виступи завтра з табору за дві чи три години до полудня, відправ уперед розвідників і прямуй до Сіпонта — чим ти ризикуєш? Якщо я, скажімо, зрадила тебе, у найгіршому разі ти опинишся перед усім військом Спартака. А хіба ти не хотів би вступити з ним у рішучий бій?

Красс відповів після нетривалих роздумів:

— Добре… Я вірю тобі… точніше, хочу вірити. Обіцяю, якщо все піде саме так, як ти спритно й розумно замислила, я щедро винагороджу тебе, і ще більшу нагороду ти отримаєш від сенату, коли я повідомлю про важливі послуги, надані тобою йому й народу римському.

— Що мені ваші нагороди? Що мені народ римський? — сказала грекиня збудженим голосом, кинувши на Красса злісний і презирливий погляд. Очі її блищали від обурення й гніву. — Я прийшла запропонувати тобі перемогу, але не заради римлян і не заради тебе — це моя помста. Чи можеш ти уявити цю божественну, невимовну втіху, яку я відчую, коли зроблю ворога нещасним?! Його сльози, його кров! Яка це насолода! Аби тільки я змогла стати коліном на груди помираючого Спартака серед загиблих його співтоваришів, почути його передсмертний хрип на полі, всіяному трупами! Навіщо мені твої дарунки, для чого нагорода сенату?

Куртизанка була бліда, її очі гарячково блищали, губи тремтіли, низьким, зловісним голосом промовляла вона ці слова, у яких лунали ненависть і спрага крові, риси її спотворилися, вигляд її був жахливий. Красс відчув до неї відразу його тілом пробігло тремтіння, наче від раптового страху.

Однак Красс, серйозно задумавшись над результатом війни, вирішив не бути педантичним у виборі засобів, які могли привести його до перемоги. Евтибіда підхопилася на коня й тихенько виїхала з римського табору. Потім вона пустила коня клусом і попрямувала у табір гладіаторів.

На світанку Красс наказав знятися з табору й, виславши вперед п'ять тисяч вершників, дав їм вказівку обережно просуватися на відстані трьох миль від колони легіонів і обстежити околиці, аби уникнути якої-небудь несподіваної небезпеки або засідки. Після сходу сонця він попрямував до Сіпонта. Рухались повільно, аби уникнути пастки чи ж просто не бажаючи стомлювати військо на випадок раптової зустрічі з ворогом.

Тим часом Спартак вирушив з вісьмома легіонами й кавалерією до Барлетте. Крікс зі своїми шістьма легіонами залишився в Сіпонті й околицями поширилась чутка, що військо повсталих через суперечку між Спартаком і Кріксом розділилося на дві частини: одна частина вирішила напасти на римські легіони, що отаборилися біля Арп, а друга вирішила йти через Беневент на Рим.

Чутка і справді була, тож про це розвідники негайно доповіли Крассу.

«Поки що слова Евтибіди справджуються, — подумав про себе провідник римлян. — Це гарна ознака».

Так воно й було насправді.

Наступної ночі, коли війська Красса влаштували засідку в лісистих ущелинах Гарганських гір, що за чотири милі від Сіпонта, Евтибіда щодуху мчала до Барлетте з наказом Крікса передати Спартаку, що ворог вийшов з Арп і потрапив у засідку, нехай Спартак негайно повертає до Сіпонта.

Грекиня постала перед Спартаком, що ховався з усіма своїми легіонами в заростях уздовж дороги від Сіпонта до Барлетти. Він із тривогою запитав її:

— Ну як?

— Красс ще не вирушив з Арп. Хоча він і відправив розвідників до Сіпонта, але наші вивідувані повідомили Кріксові, що римські легіони й не думають зніматися з табору.

— Клянуся богами, — вигукнув фракієць, — цей Красс розумніший і хитріший, аніж я припускав!

Він на хвильку замислився і звернувся до Евтибіди:

— Повернися до Крікса та передай йому, щоб він не знімався з табору, хай там що. Якщо ж з'явиться Красс і нападе на нього, то, щойно почнеться бій, нехай Крікс відправить до мене трьох контуберналів, по одному з проміжками в чверть години, щоб попередити мене: принаймні один із трьох доїде. Дивно. Мені здається, що це небажання Красса скористатися доброю нагодою розбити мене й Крікса окремо — погана ознака для нас.

І фракієць кілька разів провів рукою по чолу, ніби відганяючи сумні думки. Потім він запитав Евтибіду:

— Скільки часу ти їхала з нашого табору сюди?

— Менше двох годин.

— Ти мчала щодуху?

— Подивися, у якому стані мій кінь. Спартак знову замислився, потім додав:

— І назад рушай щодуху.

Евтибіда попрощалася зі Спартаком і, повернувши коня, помчала галопом у напрямку Сіпонта. По приїзді туди вона сказала Кріксу, що Спартак наказав йому рушати із Сіпонта до підніжжя гори Гарган і постаратися зайняти там міцну позицію.

Евтибіда приїхала в табір легіонів Крікса за дві години до світанку. Іалл віддав наказ знятися з табору й у цілковитій тиші ще до сходу сонця вирушив до гори Гарган. За чотири години вони вже дійшли до підніжжя високої гори, звідки відкривався широкий краєвид на прозоре Адріатичне море, на хвилях якого повільно погойдувалися риболовецькі вітрильники. І щойно Крікс віддавав наказ розташуватися тут табором, як раптом почув вигук його легіонерів:

— Римляни!

Легіони Красса прийшли, аби напасти на тридцятитисячне військо Крікса, що перебувало на відстані семи годин шляху від військ Спартака. Крікс не розгубився. Зі спокоєм і твердістю мужнього полководця він вишикував свої шість легіонів у бойовому порядку. Чотири легіони стояли розімкнутим строєм перед ворогом, і, аби стати перед римлянами якомога довшою шеренгою, він розтягнув її праворуч до пагорба, на якому планував розбити табір і який охоронявся резервними п'ятим і шостим легіонами. Лівий фланг фронту він розтягнув до стрімких і неприступних скель, біля підніжжя яких хлюпали морські хвилі.

Незабаром шість римських легіонів кинулися зімкненим рядом на гладіаторів. Дикі крики, шум ударів мечів по щитах порушили споконвічний спокій пустельного лісистого берега. Луна від печери до печери, від скелі до скелі повторювала незвичні для цієї місцевості сумні й похмурі звуки. Крікс об'їжджав свої ряди, Красс — свої, обидва надихали війська. Бій був жахливий. Ніхто не відступав ані на крок, билися не на життя,