Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Патрику?
Він продовжував щось друкувати, уникаючи її погляду, але від неї не приховалось тремтіння його пальців, яке вже точно не було випадковим.
– Патрику. Говори зі мною.
Він підняв на неї очі. Цей погляд був розгубленим. Скарлет відчула, як її нутро стиснулось у лещатах, але вона змусила себе не виказати цього.
– Я… – почав він.
– Що? Важко брехати, коли дивишся в очі?
Його губи смикнулися у слабкій, майже вибачливій усмішці.
– В твої? Страшенно важко.
Скарлет опустила очі, продовжуючи боротись із болючим усвідомленням. Вона знала це ще давно, але гнала цю думку, засовуючи її глибоко в підсвідомість.
– Шансу вибратись звідси всім нам не було від початку?
Патрик знову всміхнувся. А потім нахилився вперед і швидко чмокнув її в щоку. Скарлет знову відчула те стиснення у грудях, їй стало раптом дуже важко дихати.
– Не підлизуйся.–тремтячим голосом прохрипіла вона.– Говори.
Він похитав головою.
– Ти знав?
– Звісно я знав, Скарлет. – зітхнув він.–Я писав цю хрінь.
Ці слова розірвали щось у ній.
– І ти одразу вирішив…
– Що це буду я?–він мало не пирхнув зі сміху.– А як ти думала? Я підписав вас всіх на проходження цього пекла. Хто, як не я?
Її губи здригнулися.
– Може… Може, ми б могли якось… – її голос став хрипким, затиснутим спробою стримати сльози, які вже стояли в очах.
Патрик м’яко похитав головою.
– Нічого не вдієш. Але вас я витягну. Дійте чітко за вказівками Аарона, він знає, що робити.
– Давно він знає?
– Ще із серверної.
– І мовчав, падло…
– Бо я попросив нічого не казати.
Скарлет коротко видихнула.
– То… –її голос зірвався.–Ти не з нами?
Він дивився на неї спокійно, майже з ніжністю.
– Схоже, що ні.
Патрик провів рукою по її щоці.
– Але ж ти ще тут… – її пальці несвідомо торкнулися його плеча. – Як?
Він всміхнувся, вже слабко.
– Мій мозок вмиратиме ще хвилину. Органи вже відмовили. Йдіть. Ви на фінішній прямій.
Скарлет похитала головою, не дозволяючи цьому бути реальністю.
– Я не кину тебе тут.
– Я вже мертвий, Скарлет.
Ці слова були немов удар, позбавляли дихання, Скарлет не змогла стримати тремтіння в грудях, горло стисло від ридань і вона здригнулась, закривши руками обличчя.
– Я ніколи тобі цього не пробачу. – прошепотіла вона.
Патрик потягнувся до неї й міцно обійняв. Вона не відштовхнула його, а обвила його руками і заплакала йому в плече.
– Так не мало бути.
– Але так сталось. – знизав плечима він. – І я радий, що був з вами якийсь час.
Скарлет віддихалась, змушуючи себе бути сильнішою, ніж хотілось.
– Дякую тобі. За все.
– Не будь милою, Скарлет. Тобі не личить. Ти обіцяла відгамселити мене, як виберешся.
– Ти не заслужив на це. – ігноруючи жарт, зітхнула вона.
Він похитав головою, посміхаючись.
– Ніхто з нас не заслужив.–погодився Патрик, погладивши її по спині.– Але саме я написав цей дурнуватий сценарій. І мені шкода.
Вона видихнула.
– Що ми можемо зробити?
– Знайдіть мій телефон. – він взяв її за плечі, змушуючи дивитись йому прямо в очі. – Код простий–від 6 до 1. Знайдіть файл, назву одразу впізнаєте, Аарон швидко зламає пароль. Перегляньте його всі. Оприлюдніть. Це важливо.
– Обіцяю.
Патрик повільно кивнув.
– І, Скарлет… Навідай моїх батьків. Розкажи їм… В телефоні є адреса. Будь ласка.
Вона задихалась від сліз, але кивнула.
– Звісно, Патрику.
Його погляд залишався ніжним.
– Мені шкода, що я не встиг з вами всіма познайомитись. Мені здається, ми б знайшли спільну мову.
Скарлет ковтнула клубок у горлі.
– Так… Ми б знайшли.
Вона не хотіла його лишати, Патрик немов відчував це, він стиснув її руки, уважно поглянувши в її очі.
– Все буде гаразд. Біжи. Нехай це все буде не марним.
Скарлет обійняла його ще раз, міцно, до болю. А потім побігла до свого кола. Не озираючись.
–А де Патрик?– спитала Лів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.