Читати книгу - "Любов у спадок"

вона його ненавидить найбільше від усіх на світі, цього вбивцю, ненавидить і боїться. Вона краще вб'є себе, ніж стане його дружиною! Не треба їй допомагати, вона й сама чудово з усім упорається…

Еріка ридала й не могла зупинитися, затято вириваючись із його міцних рук, але Дік не відпускав її. Гладив по голові, шепотів щось заспокійливе на вухо, вколисував, і вона поступово заспокоїлася, затихла, тільки час від часу здригаючись усім тілом. Заспокійливе відчуття, яке опановувало її завжди в його обіймах, повернулося знов. Хотілося розслабитися, забути про все, заплющити очі й відчувати лише це тепло, яке захищало її від усіх злигоднів…

— Слухай-но, я не все зрозумів з того, що ти говорила, — по нетривалій мовчанці промовив нарешті Річард. — Яка спадщина? Чому, якщо Дуглас одружиться з тобою, він отримає Нортумберленд? Ти нічого не плутаєш?

Еріка прокинулася від своїх мрій і безтямно глянула на нього. До неї раптом дійшло, що Дік, як і раніше, обіймає її, що вони сидять, доволі щільно притискаючись одне до одного. Вона трохи почервоніла, але парубок ніби й не помічав цього, і дівчина вирішила поки нічого не змінювати. Вона виплакалася, і їй значно полегшало. У голові проясніло, на душі вже було не так темно й тужливо.

— Ну як ти не розумієш? — з легкою досадою озвалась вона. — Так вийшло, що я тепер законна спадкоємиця графства Нортумберленд. Дуглас якимось побитом довідався про це й тепер шукає мене, щоб оженитися й у такий спосіб приєднати до своїх земель нові володіння. Я й сама дізналася про це лише кілька днів тому, коли цілком випадково підслухала дядькову розмову з тітонькою Маргарет…

І вона розповіла йому все. Річард слухав, мало не з роззявленим від подиву ротом, а Еріка просто купалася в його увазі. Зважаючи на його обличчя, він був просто приголомшений. Він так і не розтискав своїх обіймів, і вона затишно влаштувалася в теплому колі його дужих рук. Навіть не помітила, як виклала йому все, починаючи від історії знайомства батька й матері аж до того, як вона купила коня в торговця, що подорожував із артистами.

— …Отож я вважаю, що мені треба до короля, — завершила вона свою сумну розповідь. — Я відмовлюся від цієї проклятої спадщини, яка приносить мені саме тільки лихо. Дістануся до Лондона та скажу його величності…

Дік голосно пирхнув і посміхнувся. Вогонь уже давно догорів, сонячні промені більше не пробивалося крізь щілини в стінах, світло падало звідкілясь згори. Еріка обурено глянула на лицаря.

— Що? Ти вважаєш, що це кепський план?

— Ні, це дуже гарний план, — абсолютно серйозно сказав шотландець, посміхаючись. — Але, на жаль, його ніяк неможливо здійснити.

— Це чому ж? — ще більше обурилася Еріка.

— Ну, по-перше, для початку тобі треба потрапити в Лондон, — почав загинати пальці Далхаузі. — А це не так-то просто. Не забувай, що за тобою полює Вільям Дуглас… По-друге, тобі треба добратися до короля. А це ще складніше, бо його величність Едуард III зараз у Франції, де зволить вести війну. Як не дивно, теж за свою спадщину…[51] А по-третє, ще муситимеш довести, що ти — та сама Еріка Тейндел, донька Родеріка Персі, котра і є спадкоємицею графства Нортумберленд. Інакше хто пустить до короля якусь волоцюжку?

Дік насупився, кумедно наморщив чоло. Еріку за живе зачепили його слова. Хоч як не хотілося цього визнавати, але з усього виходило, що Річард має рацію. І як вона раніше про це не подумала?

— Але якщо я не зможу довести, що я — це я, то, може, й Дуглас цього теж не зможе зробити? — несміливо припустила вона.

— Можливо, — ще дужче насупився Дік. — Але Дугласу, якщо поміркувати, не потрібна ще одна графська корона. Йому потрібно почати війну з Англією… — Авжеж, саме так усе й виходить, — пробурмотів він собі під ніс. — Ти тільки уяви собі, це ж цілком законний привід для того, щоб ввести війська на північні території. Такої слушної нагоди нам уже давно не випадало!

У його голосі вже чувся справжній захват.

— Ха! Навіть сам король не посміє визнати цей похід грабіжницьким нападом — адже він сам вдерся на чужу територію, щоб відвоювати те, що належить йому по праву. Франція обов'язково підтримає нас…

Раптово він затнувся й глянув на Еріку, Величезні зелені очі дівчини стемніли від гніву, у них світилися презирство й розчарування.

— Ти… І ти теж! — вигукнула вона, рвучко відкидаючи від себе його руки. — Ви всі думаєте, як би щось отримати, а до мене нікому діла нема! Війна, Шотландія, воля… А про мене ти подумав?! Що робити мені?

Вона підхопилася й кинулась геть із хатини. Річард рвонувся до нею, але послизнувся на очереті, що встеляв долівку. Дівчина виявилася спритнішою і миттю вискочила надвір. Він насилу протиснувся у вузенькі двері, чортихаючись і обдираючи плечі.

— Еріко! — гукнув, вибігаючи. — Стривай, я зовсім не те хотів сказати…

Він побоювався, що дівчина втече і йому доведеться довго шукати її серед цих безкраїх сумовитих пагорбів, але ж вона ще не зміцніла, зовсім квола після хвороби… Дік подумки кляв себе за те, що так необачно висловив свої думки. Захопився, як дитя мале, радіючи, що розкусив Дугласові плани. Звичайно, тепер вона може це розцінювати як зрадництво.