Читати книгу - "Скоґландія"

будинок. Одним-однісіньким стрибком вона доскочила до тисового куща, де мала сховатися й чекати, поки наспіє допомога. Йоас усе їй докладно описав.

До одягу їй там і сям почіплялися невеличкі камінчики, і вона обережно пострушувала їх долонею. Жодної подряпини, лише трохи боліла рука. Але бігти вона не заважатиме, і це головне.

Ярвен придивлялася до мансарди, намагаючись розгледіти, чи мигає там світло. Але вікно було темне. А що, як у Каїри нічого не вийшло? Що, як Нагіра не прийде?

Уже вранці, не пізніше, Тяркс виявить, що Ярвен зникла. Отоді вони й спустять собак.

— Ти це розумієш? — нагадувала їй Нагіра. — Якщо втечеш від них через балкон, то без нашої допомоги з парку не виберешся ще довго. Без нас ти взагалі звідти не виберешся! І про це знають і вони. Вони спустять собак, Ярвен, і що буде далі, краще тобі не розповідати.

Ярвен тільки похитала головою.

— Тому з кімнати тобі можна буде вислизнути аж після того, як ми відповімо на твій сигнал і ти впевнишся, що ми вже йдемо! — наказувала Нагіра. — Коли тричі прокричить уві сні птах, так і знай: це ми. А поки не почуєш нашого сигналу на знак того, що ми вже в дорозі, нікуди не рипайся! Бо якщо тебе знайдуть собаки, тобі гаплик.

Але вони не могли передбачити того, що оце сталося. Що чекати Ярвен доведеться зовсім не в кімнаті, хоч би якою небезпекою загрожувала їй втеча. Вона припала під кущем до землі.

Згодом почулися голоси. Вигуки, крики, тупотіння ніг по гальці, різкий, пронизливий свисток.

Ярвен ще глибше втислася в кущ і завмерла в очікуванні.

* * *

Щойно той пронизливий свисток вихопив Норліна з неглибокого, тривожного сну, він подався вниз. У голові гуло, пальці, коли він, не спиняючись, заходився зав’язувати на собі пояс халата, не слухались.

На важкій залізній огорожі, що оточувала парк і ховалася за високими кущами з внутрішнього боку, тепер повсюди спалахнули прожектори. Вони протинали захмарену ніч мовби широкими світляними просіками, повертали праворуч і ліворуч, поки в парку вже не лишилося жодного темного куточка. Безладно метушилися охоронці, тримаючи напоготові автомати.

— Ворота замкнено! — гукнув Больштрем. — Вона має бути ще десь тут! Спускайте собак!

З темряви випірнув собаківник і притьма подався до собачої будки.

— Стій! — гаркнув Норлін. У голові в нього гуло вже просто-таки нестерпно. — Стій! Не треба собак! Я не дозволяю!

Собаківник став і перевів запитливий погляд з Норліна на Больштрема, який саме міцно схопив віце-короля за руку.

— Послухай мене уважно, Норліне, — сказав Больштрем. — Ота мала паскуда, кухарка, щойно подавала світлом якісь сигнали, ми її за цим ділом застукали. Ніхто ж не сподівався, що те дурне дівча на таке здатне?! Певна річ, намовити її могла лише Ярвен. А сама твоя чарівна доця щезла з кімнати, і двері на балкон — навстіж. Хто б міг подумати, що якесь дівчисько зважиться стрибати з такої висоти!

Норлін затис долонями скроні й закричав:

— У такому разі її треба шукати! — Навіть йому самому власний голос видався чужим. — Якщо вона ще в парку, то їй не пощастить утекти від нас! Нехай охорона шукає її, й Тяркс із Гільґардом теж! Досить буде дівчину впіймати, її смерть нам не потрібна. Якщо нацькуємо собак, вони її роздеруть, ти ж знаєш, Больштреме! Їх дресирували лише на це! Я забороняю! — Голос у нього зірвався, і собаківник знов запитливо поглянув на Больштрема.

— Спокійно, Норліне, вгамуйся! — промовив той. — Краще поміркуй! Якщо вона подавала сигнал Нагірі та її людям, то вони прийдуть, щоб визволити її, і хтозна, як воно ще обернеться. Ми не знаємо їхніх планів, вони щохвилини можуть наставити нам пастку. Тим-то їх потрібно випередити, і то негайно!

— Я забороняю! — закричав віце-король. Кожне слово громом віддавалося в його зболеній голові, так ніби хотіло розколоти її навпіл. — Я забороняю! — Він рвучко випручався з Больштремової руки й звернувся безпосередньо до собаківника: — Якщо ти всупереч моїй забороні спустиш собак, то вчиниш державну зраду! А ти знаєш, яка покара чекає за державна зраду! — І ребром долоні різко провів собі по горлу.

Собаківник уклонився. У світлі прожекторів його обличчя було тепер біле, як стіна.

— Згодом ти про це ще пошкодуєш, Норліне! — промовив Больштрем.

— Усім шукати! — закричав Норлін. — Прочісуйте парк! Прочісуйте кожен кущик, кожен куточок! Щонайпізніше за півгодини її треба знайти, я наказую!

— Ти збожеволів, Норліне! — промовив Больштрем. Його голос був сповнений зневаги.

Заметалися промені прожекторів, і охоронці, понахилявшись, подалися підтюпцем у різні боки, зазираючи під кущі й перегукуючись. Часу в них лишалося обмаль.

На вигуки, що долинали з одного з вікон у мансарді, спочатку ніхто не звертав уваги, та потім усі раптом покидали те, що робили,