Читати книгу - "Медлевінґери"

мали нічого спільного ані з Каїном, ані з Антаком і Ведуром. Він пригадав, як Йоганнес розповів про хлопця зі своєї школи і як злякалася Моа, коли довідалася, що люди й справді таке витворяють.

«Але вони так і чинять, — здригнувшись, подумав Нісс. — Вони показують це у зорових скриньках, бо чинять так насправді. Або вони чинять так насправді, бо показують це у зорових скриньках. І не має значення, що маленькі фігурки за склом зроблені із сили струмів. Справжні люди такі самісінькі».

У цей момент один із хлопців витяг ножа. «Полоскотати його?..» — запитав він, прикладаючи ножа під Йоганнесове підборіддя.

Нісс розгубився. Він злякався, але ще більше розлютився. Він рвучко підстрибнув і вихопив ножа. Торкнувшись ножа, він подумав, що не зможе його забрати, адже хлопець був значно сильніший за нього.

Але несподіванки було достатньо. Ніссові навіть не довелося докладати зусиль. Ніж опинився у його руках.

«Напад! Атака! — люто закричав Нісс. Він пригадав, що казали в таких випадках люди. — Твій час прийшов! Я випущу тобі мізки з дині!»

Хлопець, у якого він забрав ножа, затулив обличчя руками і затремтів.

Полегшення було настільки великим, що Йоганнес відчув, як підкошуються у нього ноги. Нісс його врятував. Якщо зараз не припустилися помилки, то, можливо, вдасться назавжди позбавитися шантажистів.

— Дякую тобі, дякую тобі! — сказав він якнайурочистіше — наскільки це дозволяло тремтіння голосу, і нахилився в тому напрямку, де мав стояти Нісс, який все ще тримав у руці ножа. Йоганнес взяв ніж і на мить відчув пальці Нісса. Це відчуття було втішне.

— Дякую тобі, о Великий Духу води і землі! — сказав він і зрадів, що хоч таке спало йому на гадку. Тепер залишалося сподіватися, що й Нісс упорається зі своєю роллю.

Але йому, очевидно, це давалося важко. Може, він просто ще замало пожив у людському світі.

— Прошу, — нерішуче промимрив він. А тоді, певно, зрозумів, що того замало. — Ти ж знаєш, з родиною жартувати не варто! — крикнув він. — Хай чуваки женуть бабло, інакше склеять ласти!

Йоганнес отетерів, а Саша в паніці кинув золоту монету. З брязкотом вона покотилася бруківкою.

— Та ми ж так, по приколу, старий! — благально промовив він, відступаючи на три кроки назад. — Ти ж не думав, що ми серйозно, правда? Ми завжди були твоїми друзями!

Йоганнес підняв монету. Він розумів, що тепер не може так просто відпустити цих трьох. Як сказала Брітта, такі, як Кевін, стають або королями, або карликами, третього їм не дано. Тому вони й мучать інших, аби самим не почуватися карликами.

— Ані руш! — крикнув Йоганнес, і його голос зірвався. — На коліна, всі троє!

І раптом він відчув неймовірне полегшення. Він врятований! Кевін більше ніколи йому не погрожуватиме. Але коли Кевін, Саша й Патрик стали перед ним на бруківці на коліна і не наважувалися підвести на нього погляд, він відчув ще щось інше.

«Я ж не такий, як Кевін, — сполошився він. — Король або карлик. Але щойно я відчув, як це — мати владу над іншими, коли вони тремтять перед тобою. Чутися при цьому великим, непереможним». Він глибоко вдихнув.

— О Великий Духу! — сказав Йоганнес, шукаючи поглядом унизу Нісса. — Скажи їм, що ти завжди триматимеш свою руку-оберіг наді мною і над всіма іншими дітьми моєї школи, десь приблизно до восьмого класу! І що ти миттю з’являтимешся, як вихор, тільки-но ці троє знову спробують когось шантажувати чи кривдити або завдавати ще якоїсь шкоди.

Він боявся, що Нісс вже десь зник, але тоді почув голос з-понад бруківки.

— Я завжди триматиму свою руку-оберіг над тобою і над усіма дітьми твоєї школи приблизно до… до якого класу, повтори? — спантеличено перепитав Нісс.

— До восьмого, о Великий Духу! — відповів Йоганнес. — Але і над старшими, якщо вони слабші за Кевіна.

— Приблизно до восьмого класу! — сказав Нісс, і тепер його голос нарешті зазвучав твердо. — І я миттю з’являтимусь, як вихор, тільки-но ви троє знову спробуєте робити щось таке, як оце щойно, і тоді ви склеїте ласти, Луїджі.

— Затямили? — грізно спитав Йоганнес. — Затямили, що вам сказав Великий Дух?

Хлопці кивнули, але так і не наважилися поглянути на нього.

— Вам ніхто не повірить, якщо ви розкажете цю історію, тож нема сенсу таляпати язиками. А Великий Дух буде завжди поруч, вдень і вночі.

— Влітку і взимку! — крикнув невидимий Нісс, і троє розбишак здригнулися.

— Коли б він не наблизився до вас, — промовив Йоганнес, — відтепер ви будете виявляти йому свою повагу, падаючи перед ним на свої брудні коліна. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — промимрив Саша, і не встиг Йоганнес змусити і двох інших приєднатися до нього, як Нісс перебив його.

— І Йоганнесові виявлятимете повагу, інакше я випущу вам мізки з дині! — радісно промовив він. — Із родиною не варто жартувати, Луїджі!

Йоганнес перелякано захитав головою. Він уявив собі, як Кевін і двоє його друзяк падатимуть перед ним у школі на коліна, на кожній перерві.