Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

десять марок… у мене дружина в лікарні лежить. Скільки ви вимагаєте, панянко? Позов подано на 22 марки 75 пфеніґів, проте я мушу зазначити… Не можу ж я дозволити, щоб зі мною так поводилися, коли постійно тільки й чуєш: «стерво», «підла тварюка»… Викличте мою дружину, коли вона одужає, позивачка сама стала поводитися нахабно… Сторони уклали таку угоду…

Справа шофера Папке проти кінопрокатника Вільгельма Тоцке. Що це за справа? Мені її щойно поклали на стіл. Отже, записуйте: особисто присутній відповідач кінопрокатник Вільгельм Тоцке, ні, я тільки за його дорученням, гаразд, ви працювали у нього шофером, ну працював, але недовго, машина постраждала в аварії, він звелів: принесіть мені ключі, тобто ви втрапили з машиною в халепу, що ви на це скажете? Двадцять восьмого числа, в п'ятницю, він мав забрати хазяйку з Адміральських лазень, що на Вікторіаштрасе; свідки можуть підтвердити, що той був п'яний як чіп. Та всі в окрузі знають, що він п'яниця… Поганого пива я в рот не беру… То була наша, німецька, машина, ремонт коштував 387 марок 20 пфеніґів. А як саме відбулося зіткнення? Машина почала ковзати, у мене немає гальма на всі чотири колеса, і я стукнув своїм переднім колесом у його багажник. Скільки ви випили того дня, адже за сніданком ви точно пили? Ні, я снідав у шефа, там мене годують, шеф дбає про свій персонал, він добра людина… Ми зовсім не хочемо від цього чоловіка відшкодування збитків, просто звільнили його без попереднього повідомлення; з ним і раніше через пиятику траплялися всілякі пригоди. Прийдіть за своїми речами, вони валяються на Вікторіаштрасе. А шеф ще сказав тоді по телефону: «Ця мавпа понівечила мою машину!» Як ви могли це почути?.. Та ви по своєму апарату так голосно говорите, думаєте, як ми неосвічені, то… а ще він сказав по телефону, що я запасне колесо вкрав, прошу допитати свідків… І не подумаю, ви обоє однаково винні… а ще він сказав чи то осел, чи то мавпа, і на ім'я його назвав… може, укладемо угоду й зійдемося на 35 марках? Зараз за чверть дванадцята, ще є час, можете йому зателефонувати, бажано, щоб він з'явився до першої години.

Біля дверей будинку на Ціммерштрасе зупинилася якась дівчина, вона просто тут проходила, підняла парасольку й кинула в поштову скриньку листа. У листі сказано: «Любий Фердинанде, обидва твої листи я з вдячністю отримала. Я дуже помилилася в тобі й не думала, що все так повернеться. Ти маєш сам розуміти: для того, щоб поєднати наші життя, ми ще занадто молоді. Гадаю, ти з цим урешті погодишся. Ти, може, думав, що я така, як усі дівчата? Але тут ти помилився, мій дорогенький. Чи, може, ти вважаєш, що я із заможної родини? Тоді й тут ти прорахувався. Я проста робітниця. Я кажу тобі це для того, щоб ти знав, як тобі вчинити. Якби я могла передбачити, що з того всього вийде, я б узагалі тобі не писала жодних листів. Отже, тепер тобі відома моя думка, тож маєш її врахувати, коли прийматимеш своє рішення. З привітом, Анна».

У тому самому будинку, у флігелі, на кухні сидить інша дівчина; мати пішла на закупи, й дівчина потай пише в своєму щоденнику, їй двадцять шість років, вона безробітна. Останній запис від 10 липня звучить так: «Учора після обіду мені стало краще; але погожих днів зараз так мало. Я ні з ким не можу поговорити так щиро, як би мені хотілося. Тому я й вирішила все записувати. Коли у мене місячні, я ні на що не здатна, найменші дрібниці створюють мені великі труднощі. Все, що я тоді бачу, викликає в мені тяжкі думки, і я не можу їх позбутися; я стаю страшенно нервовою, й мені досить важко змусити себе чимось зайнятися. Якийсь внутрішній неспокій змушує кидатися то до того, то до того, але я нічого не доводжу до кінця. Наприклад, рано-вранці, коли я прокидаюся, то зовсім не хочу вставати; але я таки змушую себе до цього і намагаюся всіляко себе підбадьорити. Проте одягатися для мене страшенно стомливо. Одягаюся я дуже довго, бо в мене знову голова йде обертом від різних думок. Мені завжди здається, що я роблю щось не так, і від того сама тільки шкода. Коли я кидаю в пічку вугілля й спалахують іскри, то часто буває так, що я лякаюсь, обдивляюся себе, чи не загорівся, бува, на мені одяг, чи не зіпсувала я чогось, й чи не спалахне пожежа непомітно для мене. І так цілісінький день; усе, що я роблю, здається мені не до снаги, й коли я таки змушу себе до цього, то, попри всі мої зусилля впоратися з усім якомога швидше, робота забирає у мене страшенно багато часу. Так минає день, а я знову нічого не встигла, бо повсякчас поринаю у різні думки. А як подумаю, що, всупереч усім моїм зусиллям, я не здатна налагодити своє життя, мене охоплює відчай, і я довго плачу. Такими мої місячні були завжди, вони почалися, коли мені було дванадцять. Мої батьки вважають все це дурницями, кажуть, що я прикидаюся. Коли мені було двадцять чотири, я намагалася накласти на себе руки, але мене врятували. Тоді я ще не мала статевих стосунків і покладала на них великі надії, на жаль, даремні. Я була дуже поміркованою в цьому сенсі, а останнім часом навіть чути про це не хочу, оскільки й фізично я дуже охляла.

14 серпня. Вже цілий тиждень я почуваюся дуже погано. Не знаю, що зі мною буде, якщо все так триватиме й далі. Думаю, що якби я не мала нікого на світі, то без вагань відкрутила б уночі газовий кран. Але я не можу завдати такого болю своїй мамі. Проте я дуже хотіла б підхопити якусь серйозну хворобу і померти від неї. Ось я й написала, як воно зі мною є, що у мене на душі».

Двобій починається! Надворі дощить

Правда, з якої б то причини [цілую вашу руку, мадам, цілую вашу руку[184]], з якої б то причини, треба подумати, Герберт у повстяних пантофлях походжає по кімнаті й думає, а за вікном дощ, мрячить і мрячить, неможливо вийти на вулицю, ще й сигари закінчилися, в домі також ні в кого не позичиш, з якої б то причини в серпні мусить постійно дощити, так цілий