Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Це інше. Вона наша, – заперечує А-атон. − Ніхто не сміє чіпати наше.

− Я так розумію, ти не передумав щодо її ролі на коронації, − констатує темний близнюк.

− Ти зі мною не згоден?

− Можливо, брате. Можливо. Щось назріває, я це відчуваю. Ми маємо бути у всеозброєнні.

− Тоді тим паче розумніше буде повністю тримати все під контролем. І Ліну у тому числі. Особливо тепер, коли вона носить наших спадкоємців у своїй утробі.

– Ілюзія вибору іноді дає більш продуктивний результат. Чи тобі не знати цього? Я б розглянув цей варіант. Навіть ти не можеш прорахувати все, А-атоне. Ніхто не може. Наш батько тому яскравий приклад.

А далі я більше нічого не чую. Брати відходять надто далеко, або взагалі залишають спальню. А моя виснажена всіма сьогоднішніми потрясіннями свідомість остаточно занурюється в глибокий сон.

***

Крізь сон я чую мірне биття під щокою. Приємний тягар чоловічої руки на попереку. І жар великого тіла, піді мною. Здається, мене знову хтось із моїх се-аран поклав на себе зверху.

Я давно зауважила, що їм чомусь так подобається.

І мені подобається.

Тому факту, що сплю я без одягу, хоч засинала у сукні, вже навіть не дивуюсь.

Сонно зітхнувши, з тихим нерозбірливим муркотінням труся щокою об гладку шкіру. Легені наповнюються приємним запахом чоловічого тіла, таким вже звичним, бентежним… пізнаваним. Руки самі собою стискаються довкола м'язистого торса. Розліпивши повіки, переконуюсь, що справді обіймаю А-атона.

Він ще не полетів? Не встиг, чи у них змінилися плани?

− Як ти почуваєшся, Ліно? – широкі долоні обхоплюють мою талію. Одна ковзає нижче, поки не зминає сідницю дуже власницьким і, чого гріха таїти, збудливим жестом.

– М-м-м, добре… мій пане. Доброго ранку, − піддавшись пориву, притискаюся губами до його грудей. Там де найсильніше відчувається биття серця.

Залишаю один поцілунок, другий трохи вище... А далі мене тягнуть угору, заохочуючи. І я зариваюсь обличчям у чоловічу шию. Туди, де пряним теплом пахне світла шкіра, перевита темним малюнком татуювань, що так інтригують мене. Глибоко вдихнувши, завмираю так, насолоджуючись такою потрібною мені близькістю.

Ще ніколи я не відчувала себе настільки на своєму місці в руках А-атона. Я взагалі ніде не відчувала себе на своєму місці… а зараз… це почуття переповнює мене. І лише одного не вистачає до повної гармонії… Са-оіра. Я там, де маю бути, поряд з батьком моєї дитини. Так дивно. До цього ще точно потрібно звикнути.

– Можна спитати, мій пане? – шепочу, пробуючи губами одну зі сріблясто-чорних ліній.

− Запитуй, − дозволяє він, пестячи мою п'яту точку. Зминаючи, розсуває півкулі сідниць. Ковзає пальцями між ніг, проникаючи одним усередину.

З губ зривається уривчастий видих. Ноги самі розходяться ширше, відкриваючи доступ до найпотаємнішого, а стегна підіймаються назустріч наполегливій ласці.

− Ви не відлітаєте? – питаю хрипко. У пам'яті спалахує почута вчора в дрімоті розмова. Долоня на моїй спині важчає. І я додаю зі щирою надією: − Залишитеся?

− Ти хотіла б, щоб я залишився? – рівним тоном цікавиться А-атон, прибираючи руку, на моє тихе розчарування.

− Так, мій володарю. І ви, і Володар Са-оір, − зізнаюся, підводячи голову і заглядаючи в чорні уважні очі.

З хвилину він дивиться на мене випробувально і похмуро, а потім з розумінням посміхається.

− Ти чула нашу з братом розмову вчора. Не спала, значить?

І кого я намагалася ввести в оману? Мене розкусили, як немовля. Але може, воно і на краще. Може, я зможу хоча б трохи скоротити відстань, що розділяє нас... Якщо він сказав таке вчора братові, отже не байдужий до мене... отже, хоче більшої близькості? Вони обоє хочуть.

Чи я себе обманюю? А навіть якщо так... Може, годі ховати голову в пісок і пливти за течією? Я хочу, щоб мої се-аран мене кохали. Час це визнати для самої себе. Ми пов'язані на довгі роки, десятиліття, століття навіть. У мене під серцем ростуть їхні сини.

Якщо не спробую відкритися хоча б трохи, не дізнаюся навіть, чи можливо між нами щось глибше, ніж відносини господарів та їхньої рабині.

− Майже спала, − зізнаюся. − Але це був дуже дивний стан. Такий... Наче й сплю, і наче ні. Все чую, але навіть поворухнутися не можу. І очі не розплющити.

− І ти вирішила мені сьогодні показати, що насправді не віддаєш перевагу моєму братові? − недобре примружується А-атон.

Від його погляду починає тиснути під серцем, і холодок пробігає спиною. Але я сама розпочала цю розмову. І маю з ним порозумітися.

– Я й не віддаю, – хитаю головою. – Просто… з ним я не так сильно контролюю свої емоції та бажання, як поряд з вами.

– Чому? – білі брови зсуваються, утворюючи похмуру складку на переніссі.

− Мені здалося, Повелителю Са-оіру так більше подобається. А вас мені набагато складніше зрозуміти, і я боюся роздратувати надто вільною поведінкою. Я пам'ятаю ваші вимоги до мене, коли ви купили мене. Пам'ятаю, що обіцяла нічого не робити без вашого дозволу.

Варто останньому слову злетіти з моїх губ, і між нами запановує напружена тиша. А-атон буравить мене вивчальним поглядом, і я буквально уявляю, як у його інопланетних високоінтелектуальних мізках йде ретельний аналіз всього, що я сказала.

– Мені подобається, що ти дотримуєшся своїх обіцянок. І якщо справа дійсно в них... я дозволяю тобі відкрито демонструвати свої емоції й, особливо, свої бажання наодинці зі мною. Так само як і наодинці з братом.

Тепер він дивиться з відвертим очікуванням. Я мушу прямо зараз все продемонструвати?

– Дякую, мій пане, – усміхаюся вдячно. І, потягнувшись вище, цілую його в зімкнуті губи. Проводжу язиком по жорсткій лінії, піддаючись тим самим емоціям і бажанням. Тихим стогоном відповідаю на жорстку хватку сталевих пальців на моєму стегні.

І вже за мить на моїй потилиці виявляється чоловіча рука, відсікаючи всі можливі спроби відсунутись. Мій світлий се-аран повністю перехоплює ініціативу, поглиблюючи поцілунок. Його язик вривається поміж губ, поневолюючи й оволодіваючи, пестячи рот зсередини, досліджуючи й вилизуючи, штовхаючись у чуттєвому ритмі. Стираючи геть усі більш-менш чіткі думки.