Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

Останні слова відьма буквально гаркнула, від чого Лідія покрилася сиротами.

- Щури допомогли, - чесно зізналася дівчина.

- Щури?

- Ті, яких ти хотіла перетворити на чудовиськ. В тебе це не вийшло, а вони допомогли мені.

- Ти що, Попелюшка номер два? – скривилася Фріґільда.

Та Лідія мовчала.

- Добре, - відмахнулася чаклунка. – Доки мої прислужники везуть сюди Альтеру, я дещо тобі розповім. Ти єдина, хто дізнається про це. Щоправда перед смертю.

Рудоволоса знову розсміялася, а знахарці подумалося, що тій було б непогано сходити до психіатра. Серйозно. Тут явний комплекс бога і неурівноважена поведінка. Але… Можна використати це! Головне, що Фріґільда не знає про Альтеру. Раптом її дар допоможе дівчині знайти слабке місце чаклунки?

- Чим ти можеш здивувати мене? – обережно поцікавилася Лідія. – Кількістю вбитих? Я розумію, нащо ти винищувала жриць. Але відьми? Це ж твої колеги по цеху.

- Нічого подібного! – обурено фиркнула Фріґільда. – Вони мої експерименти і не більше. Не всі, звичайно. Я не настільки древня. Відьми почали з’являтися задовго до мого приходу. Але то були поодинокі майстрині, що мусили вигризати собі місце в Цвітославії. І в результаті втрачати будь-який зв’язок з реальністю. Я ж відкрила їм правила гри та перетворила на справжню пошесть. Але розповім все по-порядку.

І чаклунка дісно розповіла. Її історія тягнулася з років настільки давніх, що жінка й сама не могла полічити. Та головним було не це. Біда Фріґільди (до речі справжнє ім’я) почалася, коли до неї звернулася «Хрещена Фея». Як виявилося, агенція має за плечима сотні років роботи. Рудоволосій красуні запропонували стати дружиною всесильного, але немолодого, мага. Її це не зацікавило, адже Фріґільда і без того була могутньою чародійкою у своєму світі. Мала знатний рід і поступалася даром лише старшій сестрі. Але маг обіцяв не тільки об’єднати сили, а й поділитися безсмертям. Фріґільда на пропозицію спокусилася. Проте портал чомусь спрацював неправильно і закинув її у Цвітославію. Абсолютно безсилу. Їй не пощастило дібратися до короля або ж якихось чарівних істот. Ні. Молода і прекрасна Фріґільда трапилася на очі місцевому розбійнику. Багатому, владному, жорстокому. Все  як у найгірших патріархальних кошмарах. А дати відсіч не могла.

Чаклунка не проминула шанс описати жахіття, які пережила. І, не дивлячись на все, Лідія їй навіть співчувала. Не вголос, звичайно. Подумки. Проте  це, мабуть, багато пояснювало.

Фріґільда ж тим часом продовжувала розповідь. Здавалося, їй дуже подобалося слухати власний голос. Настільки, що вона не помічала часу, який витрачала на це. А прислужники, між іншим, так і не з’явилися на плато.

Чаклунка жила ув’язнена у маєтку розбійника досить довго. Її краса, не дивлячись на всі знущання та роки, ніяк не хотіла в’янути. А головоріз  виявився закоханий настільки, що готовий був забрати свою дружину навіть за Завісу. Власне, після того, як він показав Фріґільді приготовану для неї труну, потраплянка наважилася на втечу. Попередньо подбавши про те, аби стати вдовою.

Щоправда ліси Цвітославії ніколи не були привітними. Особливо поблизу стіни. Рудоволоса жінка декілька разів ледве не стала здобиччю монстрів, доки не натрапила на хатину лісової відьми Бруни. Саме там вона дістала другий шанс.