Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"
- Жанр: Драматургія 🎭🎬🎥
- Автор: Збігнєв Херберт
Назва п’єси Збіґнева Герберта відсилає до Платонового «Міфу про печеру», де нефілософів дорівняно до в’язнів у печері, які спроможні дивитися лише в одному напрямку й всякчас обманюватися. Від істинного світу ідей до них доходять нечіткі тіні. І тільки філософ може вибратися з печери, постійно ставлячи собі питання й шукаючи відповідей. Із філософської «Печери» Герберта таланить втекти лише Сократові — й лише у смерть.
Через це навдивовижу красиве інтертекстуальне плетиво, майстерно стилізоване під античну драму і пересноване алюзіями на класичні й християнські тексти Ніцше, Еліота, Сартра, невпинно прозирає наше тривожне «тут і зараз»: несприйняття інакшості, несправедливі вироки, передчуття війни, «ті самі промови, пам’ятники, в’язниці — одне безкінечне свинство».
Підтримка підготовки цієї публікації не означає, що Європейська комісія підтверджує її зміст, який відображає лише думки авторів і комісія не може нести відповідальність за будь-яке можливе використання цієї інформації.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Збіґнев Герберт
Печера філософів
Дійові особи:
СОКРАТ
ВАРТІВНИК
ПОСЛАНЕЦЬ РАДИ
ПЛАТОН
КСЕНОФОНТ
КСАНФІЙ
ФЕДОН
ФЕДР
ЛАХЕТ
КСАНТІППА
КРИТОН
ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ
ХОР
УЧНІ
Пролог
Музика. Пронизливий голос сопілки на тлі гуготіння барабана й міді. Сцена порожня, без жодних декорацій. Заходять хористи. Одягнені в короткі світлі плащі. На головах гострі шпичасті шапочки. Обличчя сильно напудрені[1].
ПЕРШИЙ ХОРИСТ (із глибоким уклоном): Слово про Сократа, cина повитухи й каменяра.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Історія, на якій ви можете зломити зуби.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сповнена слів, аналогій і пауз.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: На жаль, без дії.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Хто не взяв харчів із дому, ще має змогу вийти.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: Вам повернуть гроші за квиток.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: П’єса, як уже мовилося, про філософа.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Який жив довго.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Трудився на освітянській ниві.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Проте не помер природною смертю.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Що надає його постаті присмак сенсації.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: А також щипку героїзму.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Упродовж трьох актів вам доведеться напружувати вашу допитливість.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Аби розв’язати цей вузол.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Із піднесеної брехні і пласких гіпотез.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Заради цього ми змушені послуговуватися чужими очима.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Отож тут знáйдеться дещо і для короткозорих, і для далекозорих.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: Найменше для тих, у кого хороший зір.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Автор просив вибачити його й передати, що він не дає відповіді.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Каже, що й сам не знає.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Заявляє, що якби знав, написав би цей твір німецькою.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: А не скликáв би акторів і не смикав би за мотузки.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Ну що ж, але він не знає.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: І ми, хто цю п’єсу погоджування на все довели аж до краю, також мусимо з цим погодитися.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Пом’якшувальною обставиною є той факт, що п’єса походить із прадавніх часів.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Тоді техніка для прослуховування була на низькому рівні.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сократ щойно винайшов діалектику[2].
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Практичний посібник для слідчих суддів уклали значно пізніше.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Саме тому засуджений бешкетував так довго.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: А його голова, яку викинуло на високий берег нашого часу, має затерті риси.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Ми не втнемо потомкам такого фортелю.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Усі, кого вишлють по той бік, матимуть на шиї камені, і на кожному викарбують статті, за якими їх умертвили.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Усі інші матеріали знищать, щоби вони не спокушали психологів.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Кількох безвинних і непогрішних ми забальзамуємо. Їхні твори ми теж забальзамуємо й показуватимемо черні. Цілком безкоштовно.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Таким чином людство визволиться від драм, а ще від мистецтва, яке зароджується із сумнівів.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: І зостанеться лише історія, доведена геометричним способом.
Звук, який нагадує посвист батога.
ХОР: Ми починаємо.
Акт перший
СЦЕНА ПЕРША
Кам’яна в’язниця. Морок. На лежанці чоловік, накритий плащем. Ліворуч сходи. Мале вікно. Заходять Посланець Ради і Вартівник[3].
ПОСЛАНЕЦЬ: Спить?
ВАРТІВНИК: Спить. Постійно спить. І вдень спить, і вночі.
ПОСЛАНЕЦЬ: Хворіє?
ВАРТІВНИК: Ні. Каже, що звикає до смерті. Оригінал.
ПОСЛАНЕЦЬ: Розбуди його.
ВАРТІВНИК: Вчора він просив мене його не турбувати. Сюди постійно приходять люди й мучать його. А ти його учень?
ПОСЛАНЕЦЬ: Ні. Державна справа.
ВАРТІВНИК: Ага, то інша річ. (Тормосить сплячого за плече й гукає.) Гей, чоловіче! Повернись-но з морочливої країни марень на цю безплідну й кам’янисту землю! Тебе я кличу!
Чоловік прокидається, спускає ноги з лежанки, прикладає руку до очей. Вартівник регоче.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я до тебе, Сократе.
СОКРАТ: А-а-а (позіхає).
ПОСЛАНЕЦЬ: Я перервав твій сон?
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Що тобі снилося?
СОКРАТ: Ніщота — стихія лагідна і заколисувальна.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я розумію — щось таке, як море. Ти впізнаєш мене?
СОКРАТ: Ні.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я посланець Ради. Прийшов до тебе з місією (робить Вартівникові жест, щоби той зоставив їх самих).
СЦЕНА ДРУГА
ПОСЛАНЕЦЬ: Позавтра, як тобі відомо, прибуває корабель з Делоса[4]. Тобто позавтра ти вип’єш отруту. Мабуть, сам розумієш, що ми відкопали цей давній релігійний припис лише заради того, щоби полегшити тобі втечу.
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Отож Рада занепокоєна твоєю неквапливістю. Що ти собі міркуєш, власне кажучи?
СОКРАТ: Просто мені подобається це помешкання. Досі я ходив вулицями, і мої виступи мали випадковий характер. Була це, власне, збірка більш чи менш дотепних афоризмів. Тепер я маю школу, як і кожен поважаний софіст. Завдяки вам я створюю дивовижну річ — систему.
ПОСЛАНЕЦЬ: Не глузуй. Містом кружляють поголоски про твій останній виступ на тему законів. Кажуть, ти був блискучий, хоча й дуже реакційний.
СОКРАТ: Ну-ну.
ПОСЛАНЕЦЬ: Ти висунув там тезу, що законів слід дотримуватися.
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Навіть коли вони жорстокі до нас.
СОКРАТ: Навіть тоді.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я, Сократе, звичайний урядовець і хотів би це чітко зрозуміти. Бо річ здається мені важливою.
СОКРАТ: Так і є, без сумніву.
ПОСЛАНЕЦЬ: Тільки не заважай, поки я казатиму. Відповідай «так» або «ні». Фінікійські купці сповіщають, що в серці Африки живуть племена, які складають людські жертви. Такий їхній закон. Лакадемонський закон наказує умертвляти слабких дітей. Що ти на це, Сократе?
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: Якби у нас з’явився тиран і видав ухвалу, що треба відрубати праву долоню всім дорослим афінянам — що ти сказав би про афінян, які прийняли би такий закон? Напевно, вони впали би тоді до рівня рабів.
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: Звісно, ти можеш сказати, що за нашим законом стоїть мудрість народу, а за тамтими — безум тиранів. Але, мабуть, у суті речей однаково, хто автор: один дурень, а чи п’ятсот. Питання в тому, чи всі на це погоджуються. Хіба я щось не так кажу?
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: І як розпізнають, чи вони справді погоджуються? З удоволених фізій чи з процесій хлопців зі смолоскипами? Ти сам чудово знаєш, що це завжди можна розпізнати. Отож з чого? З того, що всі слухаються законів, навіть коли внутрішньо бунтують. Таким чином, Сократе, твій захист законів є по суті захистом влади. І то влади абсолютної. Ти тоталітарист.
СОКРАТ: Кажи далі.
ПОСЛАНЕЦЬ: Ось уже кілька років, як в Афінах не виконали жоден смертний вирок. Засуджені виходять із в’язниці у білий день, ідуть до Пірея, сідають на корабель, а потім пишуть дошкульні листи з Криту або Мілета. Іноді присилають пару-трійко оболів: «за незабутнє перебування в чарівному готелі біля підніжжя Акрополя».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера філософів, Збігнєв Херберт», після закриття браузера.
