Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"

прийдуть жінки, буде лемент. А нині можна спокійно, потихеньку.

СОКРАТ: Вчора ти намовляв мене до втечі й нині знову намовлятимеш мене до втечі.

ВАРТІВНИК: Ні, нині вже ні. Тепер уже все готово.

СОКРАТ: Гадаю, ще не все. От хоч би учні. Я зачепився плащем за кущ і тепер боюся ворухнутися — мені шкода плаща.

ВАРТІВНИК: Я бачу, що ти прибріхуєш про того плаща. Ну гаразд, гаразд. Якщо завтра тобі не принесуть із дому — позичу. Ти не можеш пити отруту в такому лахмітті.

Виходить.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Платон показує вгору сходів.

ПЛАТОН: Вітаю, учителю.

СОКРАТ: Як ся маєш?

ПЛАТОН: Ми повертаємося з репетиції хору. Заспіваємо на твоєму похороні фрагмент із Еврипіда:

О плоде ти отців шляхетних,

О плоде благородних матерів[6].

Завтра все, як домовлялися?

СОКРАТ: Так.

ПЛАТОН: Ми прийдемо сюди перед заходом сонця.

Останнє проміння

спадає на голову мудреця,

учні,

плащі загорнувши на голови,

східець за східцем

вступають у ніч[7].

СОКРАТ: Ти написав елегію?

ПЛАТОН: Ти цього не розумієш. Я мушу називати все, до чого торкаюся.

СОКРАТ: Навчайся геометрії, Платоне.

ПЛАТОН: Може, й дійду колись до цього, зрештою. Я нещасливий посеред слів.

СОКРАТ: Я знаю про це.

ПЛАТОН: Я бачу світ, наче в розбитому дзеркалі, — ламаний і розтрощений. Немає зв’язку між предметом і його виглядом, між істотою і думкою. Я прагнув би докладно пізнати навіть найдрібнішу річ, зусібіч, від середини, від того, що вона відчуває і чим вона є в очах зорі. Якби я знав усе це про найжалюгідніший камінь — вибудував би знання про людські й божественні справи.

СОКРАТ: Ти страждаєш від умовностей.

ПЛАТОН: Так. Світ складається з умовностей. Скрізь тіні, самі лише тіні. А де та річ, яка відкидає тінь?

СОКРАТ: Я казав про це, Платоне.

ПЛАТОН: Ти завжди казав про людину, якою вона мусить бути, що таке стійкість, що таке добро. Це не найважливіше. Найважливіший світ. Таємниці скель, повітря, світла й води. На людину треба дивитись як на річ. Це дозволить легше переносити любов і смерть.

СОКРАТ: Особливий випадок. Дві потвори б’ються за тебе: потвора поезії і потвора реальності.

ПЛАТОН: Я скажу тобі ще дещо. Нещодавно помер мій приятель. Я відчув натхнення на звістку про його смерть. Написав поему. Лише потім мене огорнула справжня скорбота. Я почав страждати.

СОКРАТ: Пиши, Платоне, вірші. Треба підкріплювати світ фальшивими сльозами.

ПЛАТОН: Це все, що ти мені залишаєш?

СОКРАТ: Усе.

ПЛАТОН: Трохи насміхів.

СОКРАТ: Дещо більше, Платоне. Трохи іронії.

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Заходять учні.

УЧНІ: Вітаємо, учителю!

СОКРАТ: Вітаю! Про що йшлося на останній лекції?

ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Як завжди: про те, що розум дорівнює щастю. І відступ від теми про способи бачення. Про те, щоби помічати гострі краї речей.

СОКРАТ: Ви мусите вибачити мені. Сьогоднішня лекція буде трохи безсистемною. Бо я під враженням сну.

Мені снилося, що я заснув на дні кам’яного яру. Була ніч. Тиша. Зненацька я почув, що наближується гупання. Воно наростало. Хтось мчав, щоб розтоптати мене. Зненацька все стихло, наче віддалилося. Тиша. І знову наближення того огидного тупоту.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Це Діоніс навідує тебе вночі, Сократе.

ТРЕТІЙ УЧЕНЬ: Він полюбляє приходити вночі.

ЧЕТВЕРТИЙ УЧЕНЬ: У нашому селі заворожив трьох дівчат. Вони пішли в гори. Тепер живуть із дикими козлами.

СОКРАТ: Немає Діоніса. Два століття тому його наздогнали у скелястому пустищі і здерли з нього шкіру. Ви складаєте жертви зогнилому богові.

Те, про що я кажу, питання крові. У нас є світла й темна кров. Світла омиває наше тіло і зміцнює його. Визначає форму людини. Накопичується під черепом. Темна б’є глибоко в груди. Це джерело каламутних образів ворожбитів і поетів.

Якщо ви відчуєте в собі гупання, це голос темного джерела. Коли воно добереться до серця, немає втечі від страху.

ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Мені здається, Сократе, що не тільки в нас б’є темне джерело. Воно є всередині всіх речей, у тремкому повітрі ночі, на дні іскристих вод і навіть у жовтій жмені сонця. Для тебе світ вирізьблений із каменя. Але знай, що серце каменя тьохкає деколи, мов сердечко дрібного звірятка.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Страх поєднується зі страхом, усе, що живе і проминає, втішається в страху. Ми частки розігрітого повітря, ми квіти, ми, люди, єднаємося супроти невідворотної катастрофи.

СОКРАТ: Якщо навіть усе, як ви кажете, нашим завданням є пробитися до того, що понад хаосом джерел триває, мов зоря.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Але чи вільно зрадити землю?

СОКРАТ: Нема тебе і тіней, дерев і вод, землі і неба. Є лише непорушна єдність.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Лише число.

СОКРАТ: Без початку, без кінця, непорушне, неподільне.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Тіло й душа сходять углиб. У темних нетрях землі всихають і зароджуються нові істоти. Безлічі нових чудовиськ, не подібних ні до чого, що було до них, відмінних від того, що буде згодом.

СОКРАТ: Що ж. Я не переконав вас. Ви надто молоді. Приголомшені чварами життя та смерті. Але колись ви полишите дім, сповнений галасу. І розпочнеться ваша подорож увись. До непорушного, білого, неподільного числа.

Уже пізно, повертайтеся додому.

СЦЕНА П’ЯТА

СОКРАТ (наодинці):

І. Спершу до Тебе. Прохання, щоби Ти мене не полишив. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І нерухомі очі в моїх очах. І блискіт.

ІІ. Дай іще трохи сил. Ти знаєш, як я люблю форму і визначеність. Я завжди був прив’язаний до тіла, впевнений лише в ньому. Отож коли в мене почнуть відбирати все — від сили в ногах до останньої думки — вчини так, щоб я не кричав.

ІІІ. Не знаю, чи Ти захочеш щось уберегти. Кажуть, що вмієш вихопити пломінчик із-посеред розкиданих кісток, який кружляє мокрими луговинами світу. Не хочу такого безсмертя. Якщо я мушу існувати далі в якій-небудь постаті, вчини так, щоб я був істотою, яка кохається в означеннях.

ІV. Дякую Тобі за життя, яке спливло так, що я ніколи не зрікався тверезості. Не соромився й запаморочення голови, яке дарує повна свідомість.

V. Я не призивав Твого імені. Не складав Тобі жертв. Не заохочував учнів до культу, адже бачив, що Тобі це досконало байдуже. Славив Тебе в кон’юнкції і диз’юнкції, а також у малому храмі, збудованому із силогізмів.

VI. Отож насамкінець звертаюся до Тебе із проханням, щоби Ти не полишав мене. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І