Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Якось сонячного дня, Сергій Козлов

Читати книгу - "Якось сонячного дня, Сергій Козлов"

42
0
В повній версії книги "Якось сонячного дня" від автора Сергій Козлов, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Якось сонячного дня, Сергій Козлов» від автора - Сергій Козлов, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Якось сонячного дня, Сергій Козлов" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Якось із самого ранку з’явилося сонце. Спершу воно освітило лише верхівки дерев, тоді позолотило кущі й траву, а відтак ранковий туман розтанув, і Їжачок вийшов зі свого будиночка.

– Доброго ранку! – сказала йому Травинка.

– Доброго ранку! – пробурмотів Їжачок. Умився в росі й пішов снідати.

Поснідавши, він знову вийшов на ґаночок, потягнувся, пішов до широкої галявини й сів там під розлогим в’язом.

Сонячні зайці водили танок в траві, на гілках співали птахи, а Їжачок слухав, дивився – і не міг надивитися.

Прийшов Ведмедик, сів поруч із Їжачком, і вони почали дивитися й слухати разом.

– Як красиво вони танцюють! – сказав Ведмедик, трішечки посуваючись праворуч.

– Дуже красиво! – сказав Їжачок. І теж підсунувся, бо сонячні зайці помаленьку завели танок праворуч.

– Я ніколи не бачив таких великих сонячних зайців, – сказав Ведмедик.

– І я, – підтвердив Їжачок.

– Як ти гадаєш, у них є вуха? – запитав Ведмедик, продовжуючи тихенько рухатися навколо стовбура за заячим танцем.

– Ні, – сказав Їжачок, намагаючись не відставати від Ведмедика. – Гадаю, нема.

– А по-моєму, є! – сказав Ведмедик.

– І я так думаю, – погодився Їжачок.

– Але ж ти щойно думав інакше!

– Я люблю думати по-різному, – відповів Їжачок, перебираючи лапами.

– По-різному думати погано, – сказав Ведмедик.

Вони вже один раз обійшли навколо в’яза й тепер пішли на друге коло.

– По-різному думати, – продовжував Ведмедик, – це значить – по-різному говорити…

– Що ти! – заперечив Їжачок. – Говорити можна те саме. – І підсунувся.

– Ні, – сказав Ведмедик. – Якщо по-різному думаєш – по-різному й говориш!

– А ось і ні! – мовив Їжачок. Думати можна по-різному, а говорити одне й те ж.

– Як це так? – здивувався Ведмедик, продовжуючи рухатися й слухати птахів. Він навіть підняв дальнє від Їжачка вухо, щоб чути птахів краще.

– А дуже просто! – сказав Їжачок. – я, наприклад, увесь час думаю про те, як добре сидіти під в’язом і дивитися на сонячних зайців, а кажу зовсім про інше.

– Як про інше?! – обурився Ведмедик. – Ми ж говоримо про те, є в них вуха чи нема!

– Звичайно, немає! – сказав Їжачок.

– Але ж ти щойно казав, що є!

– А тепер кажу, що немає.

– І тобі не соромно?!

– Чому ж мені має бути соромно? – здивувався Їжачок. – Я ж можу мати свою думку.

– Але вона в тебе – різна!..

– А чому я не можу мати різну свою думку? – запитав Їжачок і підсунувся.

Доки він говорив, Ведмедик не рухався з місця, і тепер між ними була добряча відстань.

– Ти мене засмучуєш, – сказав Ведмедик і сів поруч із Їжачком. – Краще мовчки дивитися на зайців і слухати птахів.

– Фіть! Фіть! – співали птахи.

– А все-таки краще думати однаково! – зітхнув Ведмедик.

Зайці втомилися танцювати й розляглися на траві.

Тепер Їжачок із Ведмедиком непорушно сиділи під в’язом і дивилися на сонце, що заходило.

– Даремно ти засмучуєшся, – сказав Їжачок. – Звичайно, у сонячних зайців є вуха!..

І хоча Їжачок із Ведмедиком мало не посварилися, це був дуже щасливий сонячний день!

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якось сонячного дня, Сергій Козлов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якось сонячного дня, Сергій Козлов"