Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось, Леонід Шиян

Читати книгу - "Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось, Леонід Шиян"

35
0
В повній версії книги "Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось" від автора Леонід Шиян, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось, Леонід Шиян» від автора - Леонід Шиян, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось, Леонід Шиян" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Наступного дня Босмінка зовсім занедужала. Хоботок у неї розпух і так обважнів, що й голови не повернути. Доведеться звернутися до лікаря. Але де його шукати? Який він?

Згадалось, як одного разу, коли мама отруїлася несвіжою водоростю, лікар дав їй якогось зілля – і мама швидко одужала.

Босмінка вилізла зі своєї схованки й подалася на розшуки. Дорогою зазирала під листочки, оглядала кожний камінчик, але лікаря ніде не було. Нарешті натрапила на якусь нору. «Чи не тут?» – подумала Босмінка.

Але з нори висунулася клішня рака і так люто ляснула, що Босмінка притьмом дременула не оглядаючись.

Відсапавшись під прозорим листочком стрілиці, рушила далі. Аж раптом назустріч – жук Плавунець, великий, плаский, наче його каменем придавило, з жовтою облямівочкою на спині. «Спитаю в нього»,– наважилася Босмінка і боязко писнула:

– Дядьку Плавунець! Скажіть, будь ласка, де живе лікар?

Плавунець зупинився, спантеличено озирнувся. Що за штука? Ніби хтось гукає, а хто саме, не видно... Насилу розгледів Босмінку. Перепитавши, задумливо почухав лапкою черевце.

– Гм, лікар?.. А-а, це ти про П’явку Медичну! Тоді, голубонько, до берега греби. Там, під старим корчем, і знайдеш її.

Зраділа Босмінка, подякувала й повернула до берега.

Незабаром побачила великий чорний корч. Біля нього зібралося багато жучків, черв’ячків, і навіть одна маленька рибка припливла сюди. «Мабуть, тут»,– здогадалася Босмінка і пристала до гурту.

Трохи освоївшись, вона з цікавістю почала роздивлятися присутніх. Глянула на рибку – аж замилувалася її сріблястою лускою. «Яка чепурна»,– із заздрістю подумала Босмінка.

У рибки боліли зуби. Вона трималася плавцем за щоку, охала й жалілася довгому черв’ячкові. Той співчутливо похитував головою.

– Хочеш подивитися на мої зуби? – несподівано мовила рибка.

Черв’ячок скоса глянув на неї і відмовився. Навіть відповз убік. «Ач, яка хитра,– подумала Босмінка.– Заглянь їй у рота – а вона візьме та й з’їсть».

А втім, рибка, мабуть, соромилася проковтнути черв’ячка при сторонніх.

Вона тільки ласо поглядала та поводила хвостом.

Праворуч від Босмінки, під водяною сосонкою, лежав малесенький рудий жучок Пеструшка. Обхопивши черевце і закотивши очі, він жалібно стогнав.

Тільки-но Босмінка хотіла спитати, що з ним, коли не знати звідки з’явився Карась. Вигляд у нього був досить-таки жалюгідний: очі вирячені, рота скривило. З розідраної губи капала кров.

– Ану, розступіться!..– заволав Карась.– Не бачите, з гачка зірвався?! Мені швидка допомога потрібна!

Усіх розштовхавши, він зник під корчем, а коли невдовзі виринув звідти, на губі в нього був пластир із зеленого листочка.

Босмінці вже набридло чекати. Аж ось нарешті настала і її черга. Вона нерішуче сковзнула під корч і побачила лікаря.

Старенька, зморшкувата П’явка з кількома цяточками-очицями витягнулася назустріч Босмінці – і зморшки на її тілі розгладилися.

– То на що ми скаржимось?

– Хобото-о-ок...– плаксиво протягла Босмінка.– Болить дуже...

Медична П’явка посадовила Босмінку на камінчик і заходилася лікувати.

Присмоктавшись до краєчка риб’ячої лусочки, вона зіскребла нею з корча трохи слизу. Це була дуже цілюща мазь. Лікарка помазала Босмінці хоботок і перебинтувала його тоненькою зеленою водоростю.

– Ну от,– лагідно мовила П’явка.– Тепер погрійся на сонечку – і все буде гаразд.

Босмінка подякувала й попрощалася.

Дуже скоро відшукала вона між лататтям зручне місце. Тут ніхто її не турбуватиме. Лягла на спинку, підставила хоботок сонячному промінню.

І раптом, глянувши на сусідній листочок, помітила на ньому якусь прозору стеблинку зі щупальцями.

Вона здалася Босмінці дуже дивною: стеблинка рухалася!

Так, так, пересуваючись по листочку, вона повільно наближалася.

Босмінка вирішила про всяк випадок трохи відплисти. Вона перевернулася на живіт – і в цю мить стеблинка викинула щупальця вперед. Одне з них обпекло їй тіло, як вогнем, Босмінка кинулася тікати. Але мало-помалу цікавість переважила.

Босмінка повернулася і, сховавшись за гілочкою водяної гречки, почала спостерігати.

Дивовижна стеблина вже не рухалась. Вона якось зіщулилася, роздулася й підібрала щупальця.

«Що воно таке? – дивувалася Босмінка.– І чому воно так жалить?»

Вона підвела голову й побачила кілька зеленкуватих, схожих на черв’ячків комариних личинок. Вони нерухомо, головами донизу, висіли коло самої поверхні і, виставивши з води тоненькі трубочки, дихали повітрям.

Одна з личинок раптом пірнула і, нічого не підозрюючи, попливла мимо стеблини.

– Стережись!..– вигукнула Босмінка.

Та було вже пізно.

Стеблинка випросталася і цупко схопила личинку довгими щупальцями. Бідолаха заборсалася з усіх сил, та дарма...

На кінці стеблини раптом відкрився рот...

«Та це ж Гідра!» – мало не скрикнула Босмінка. І як це вона раніше не здогадалася, що перед нею – люта розбійниця, про яку не раз казала мама.

Вкрай перелякана, Босмінка щодуху кинулася геть.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось, Леонід Шиян», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Босмінки. Розділ №2 – На що скаржимось, Леонід Шиян"