Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу, Леонід Шиян

Читати книгу - "Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу, Леонід Шиян"

51
0
В повній версії книги "Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу" від автора Леонід Шиян, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу, Леонід Шиян» від автора - Леонід Шиян, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу, Леонід Шиян" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

І чому мені так не щастить? – журилася Босмінка. – І на зріст не вдалася, і зуби не ростуть– кожний скривдити може. Навіть хатки своєї – і то нема. А що, коли збудувати її? Тільки як? З чого починати?»

«Подивлюся, як інші це роблять», – вирішила Босмінка й подалася в дорогу.

Невдовзі вона помітила між рослинами якусь трубочку.

«Що це?» – насторожилася Босмінка і підпливла ближче.

Трубочка була незвичайна – склеєна із шматочків дерева, піщинок та малесеньких черепашок. Босмінка сіла на неї і постукала ніжкою: чи міцна?

– А хто там пустує? – почувся сердитий голос.

Від несподіванки Босмінка мало не впала з трубочки. А звідти показалася маленька голова, висунулося шестеро довгих ніжок.

Угледівши непрошеного гостя, голова миттю сховалася назад.

Босмінка здивувалась: «І чого б це лякатися?!» їй стало смішно. Підпливла до отвору трубочки й закричала:

– Та не бійся! Це я, Босмінка!

Голова висунулася знов.

– А я й не боюсь!– ображено відказала вона. – Нам, личинкам Волохокрилів, ніхто не страшний: тільки щось трапиться – в хатку сховаємось...

– А що, коли й звідти витягнуть?

– Витягнуть? – розсміявся майбутній Волохокрил. – Кого, мене? Ану, спробуй!

Босмінка вхопила його за ніжку і стала тягнути. Та хоч як вона силкувалася, – нічого не виходило. Волохокрильчик тільки реготав так заливисто, наче його лоскотали.

Нарешті, безнадійно зітхнувши, Босмінка пустила ніжку.

– Ну, то як? – вдоволено мовив Волохокрильчик. – Силоньки не стає? Ех ти-и! Та в мене ж на тілі гачечки: зачеплюся ними за трубочку – нізащо в світі не подужаєш!

– От би мені таку хатку! – захоплено вигукнула Босмінка.

– Хороша, еге ж? Ось тільки ремонт їй потрібен: учора об камінчик ударився – стінку пошкодив.

Босмінка глянула на трубочку: на ній і справді була малесенька щербинка.

Перебираючи ніжками, Волохокрильчик опустився на дно. Босмінка попливла слідом.

Волохокрильчик відшукав піщинку і, піднявши її ніжками, приміряв до щербинки. Завелика! Він сердито жбурнув піщинку і вхопив іншу. Ця якраз підійшла. Тоді він облизав піщинку і міцно приклеїв її до трубочки.

Тут Босмінка зовсім втратила спокій.

Чим вона гірша від цього хвалька?! Вона теж збудує собі хатку!

До роботи ж! Мерщій!

Для підлоги Босмінка уподобала гладенький шматочок кори. Лягла на нього і переконалася, що спати буде зручно. Тепер треба мурувати стіни. Знайшла маленьку черепашку і поклала на кору.

Волохокрильчик насмішкувато стежив за її роботою.

Уважно оглянувшись, Босмінка помітила ще одну черепашку – круглу, велику. Вона підпливла до неї і спробувала підняти. Ого, ну й важка! А що, коли підкотити?

Босмінка поставила черепашку на ребро і почала штовхати її вперед.

Але що це? Вода зруйнувала всю будівлю. Шматочок кори віднесло далеко вбік.

Побачивши, як засмутилася Босмінка, Волохокрильчик аж зайшовся од сміху і разом з хаткою перекинувся на спину.

– Ой, держіть мене! Ой, не можу! – реготав він, качаючись по піску. – Та хіба ж без клею збудуєш?! От що потрібно мати!

І Волохокрильчик випустив з рота тоненьку клейку шовковинку.

Босмінка похнюпилася: «Що ж мені робити?»

Волохокрильчик раптом сховався в свою трубочку. Босмінка здивувалася: кого це він злякався? Вона озирнулася – і все зрозуміла.

З найближчих заростей викотився червонястий, завбільшки з горошинку жучок. За ним гналася довга, схожа на чудернацьку безкрилу муху, істота. Це була личинка Бабки.

Зроду не бачила Босмінка, щоб хтось так плавав. Ось із черевця личинки вирвався струмінчик води – і грізну хижачку наче хтось штовхнув уперед.

Швидко посуваючись, личинка знову викинула струмінчик – і знову ривок уперед.

Босмінка кинулася до водяної сосонки і причаїлася.

Погоня швидко наближалася. Жучок щосили загрібав ніжками, однак личинка вже наздогнала його.

«Ой-ой, зараз схопить! – аж пересмикнуло Босмінку. – Що робити?»

Тим часом червоняста горошинка порівнялася із сосонкою.

– Сюди! Сюди! – одчайдушно писнула Босмінка. Вона рішуче витягла хоботок і смикнула жучка за ніжку.

Личинка промчала мимо. Викинувши вперед губу з двома гострими гачками, вона з розгону встромила їх у струнку комишинку. Гачки зімкнулися, ніби кліщі, й застрягли.

– Тікаймо! – скрикнула Босмінка.

І вони швидко-швидко попливли. Невдовзі кровожерлива личинка зосталася далеко позаду. Переконавшись, що за ними ніхто не женеться, втікачі зупинилися перепочити.

Жучок зовсім змучився. Від пережитих хвилювань у нього дрібно тремтіли вусики. Знесилений, він присів на якийсь корінець і з вдячністю сказав:

– Без тебе я пропав би... Будьмо друзями!

– Будьмо! погодилася Босмінка. – А як же тебе звати?

Жучок підозріло глянув на неї і нерішуче промовив:

– Пузанчик.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу, Леонід Шиян», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Босмінки. Розділ №3 – Пузанчик пропонує дружбу, Леонід Шиян"