Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Тіні червоного місяця, Кулик Степан

Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

18
0
В повній версії книги "Тіні червоного місяця" від автора Кулик Степан, яка відноситься до жанру "Міське фентезі 🌆🌟🔮", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Тіні червоного місяця, Кулик Степан» від автора - Кулик Степан, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Міське фентезі 🌆🌟🔮" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Тіні червоного місяця, Кулик Степан" з друзями в соціальних мережах: 
Якось увечері на небо зійшов червоний місяць. Ну і що? Люди давно не вірять у знамення та прикмети. А даремно... Йому вже багато літ... Значно більше, ніж хотілося б. Вдівець... Життя протікає розмірено, звично і буденно. І, здавалося б, так буде вже до самого фіналу. Але... на небо сходить червоний місяць... і усе змінюється. Миттєво, карколомно... Знову бурлить у жилах кров, знову є вороги, коханання і сенс жити не лише для себе

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 78
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Ой, не світи місяченьку та й на той перелаз…

Пізній вечір уже збирався поступитися місцем ночі, і темне місто, дивлячись назовні сонними, закритими важкими шторами вікнами, вкладалося спати. Порожньою, безлюдною вуличкою повільно йшла молода, струнка жінка. У тому «чарівному» віці, коли дівчаткам уже поза двадцять, але ще далеко до сорока. Високі підбори дзвінко вицокували бруківкою, і цей відгомін кроків, підхоплений гулкою луною, затиснений між стінами будівель, здавалося, заповнював увесь простір провулка. Особливо голосно долинаючи з-за спини. наче хтось поспішав слідом.

Дівчина зупинилася і стривожено озирнулася. Здалося. Нічна вулиця порожня й безмовна в обидва боки, скільки міг схопити погляд у не так щоб непроглядній, але досить густій темряві. На противагу все ще вируючим життям центральної частини міста, тут, у спальному районі, комендантська година загнала всіх городян у квартири, посадивши перед телевізорами, або уклавши в ліжко. Останніх, якщо судити за кількістю темних вікон, була більшість. Що й не дивно. Власні сни гарантовано солодші й цікавіші за ту безглузду жуйку, якою напихає глядачів телебачення.

Дівчина ще деякий час вичікує, але сонлива тиша заспокоює, і вона йде далі. Спершу повільно, прислухаючись. Але з кожною секундою хода стає все квапливішою, кроки прискорюються, і ось вона вже швидко дріботить, насилу стримуючись, щоб не бігти, поспішаючи до вже таких близьких воріт, що ведуть у двір її будинку.

Ще кілька кроків, ще…

Трохи захекавшись, дівчина тягне на себе важку стулку дверей, востаннє кидаючи погляд за спину, і пірнає у темний отвір.

З полегшенням переводить подих і... підсліпувато жмуриться від різкого променю ліхтарика, що боляче б'є по очах.

— Ух, ти… — лунає поряд глузливий, хрипкий голос. — Дивіться, хлопці, яка лялечка. Не дарма ми стільки часу у цій підворітні стирчали. Не помилилися.

— Ага… То що треба… — підтримує інший. — І упакована добре. Давай сюди сумочку, кицюню.

Дівчина, все ще засліплена ліхтариком, нічого не бачить крім червоних кіл, що пливуть перед очима, зате відчуває, як чиясь рука грубо і міцно хапає її за лікоть, тоді як хтось інший смикає до себе ремінець сумочки.

— Що ви робите? Я кричатиму… — намагається обуритися дівчина, але тремтячий голос видає її страх і викликає у нападників сміх.

— Не будеш… — погрозливо шипить ще один. Він стоїть зовсім поряд, і від нього нудотно несе сумішшю давно нечищених зубів, пивним перегаром та тютюном. — Сюди дивись!

У світлі ліхтарика з’являється довге, блискуче лезо ножа.

— Тільки пискни! Так личко розмалюю, що до смерті дзеркала боятимешся. Зрозуміла?

Дівчина злякано моргає і мовчить.

— Я не чую! Зрозуміла?

— Так… — видавлює вона з себе, відчуваючи, як коліна стають ватяними і безсило спирається спиною на стіну, щоб встояти на ногах.

— Тю… — звучить тим часом збоку. — І це все? Але тут нам навіть на пару пляшок не вистачить. Ану, знімай сережки!

— Будь ласка… не тре…

— Заткнися, … ! — лайка приголомшує не гірше ляпаса. А може, й болючіше, бо не заслужено. Брудна рука безцеремонно відводить пасмо волосся, промінь ліхтарика зсувається на вухо.

— Та бодай тобі … ! — Ще емоційніше лається грабіжник. — Тут якась гівняна біжутерія! Оце облом, пацани.

— Біжутерія… — лунає інший голос. — А мордочка нічого. Гарненька… Гм… Грошей немає. Золота — теж. Ми що, даремно вечір витратили? Гм... Доведеться компенсувати. Наш час дорого коштує. Ставай навколішки, кицю.

— Що?! Ні! — почувши характерний звук «блискавки», що розстібається, дівчина злякано намагається відсахнутися, але позаду стіна.

— Заткнися, … ! І роби, що кажуть! Будеш слухняною — живою відпустимо! — ніж опиняється так близько, що вістря холодить щоку.

Дівчина мотає головою і намагається відсунутись. Але подітися їй нікуди. І тікати теж. За спиною зачинені двері, а попереду троє напасників. Їй би закричати — все-таки шанс, але від жаху судома стискає горло так, що бідолаха лише шепоче хрипко і ледве чутно:

— Будь ласка… будь ласка… Не треба…

Все як завжди. Нічого нового. Фінал відомий. І добре, якщо залишать живою, а двірник вранці не знайде у підворітті вже закоцюбле, понівечене тіло. Хоча, чи справді краще?

Скидаю плащ, що приховує мене в темряві, а потім, привертаючи увагу бандитів, голосно грюкаю дверима, вдаючи, ніби щойно виш із під’їзду.

Той, хто ближче, швидко розвертається — націлюючи на мене ліхтарик, а решта хапають дівчину за руки і притискають до стіни, затискаючи рота.

— Ти що за один? — мало не гарчить бандит із ліхтариком. Схоже, ватажок цієї зграї. Лють з нього так і хлюпає. Ще б пак, у звіра буквально з пащі здобич вирвали, не давши насолодитися.

— Живу тут… — спокійно відповідаю, роблячи крок уперед. — А хто ви такі?

— Я теж… — не маючи часу нічого розумнішого придумати, белькоче бандит. — Еее… тутешній. Поруч живемо… Посиділи з дівчиною в барі. Затрималися трохи. А там патруль. От і заскочили, перечекати. Зараз підемо. Не турбуйтесь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні червоного місяця, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"