Читати книгу - "Життя моє ти де?, Natasha"

Біля Загсу зібралися гості, серед них була й Галя з чоловіком Володею та дітьми.

Нарешті під’їхали молодята! Усі зайшли всередину.

— Чи готові ви, Оксано, взяти в чоловіки Віктора?

— Так.

— А ви, Вікторе, готові взяти в дружини Оксану?

— Так.

— Гірко! — закричали гості.

Поки молодята обмінювалися обручками, гості вигукували:

— Гірко! Гірко!

У холі приміщення Оксана кинула букет, і його впіймала здивована Анна — сестра Оксани!

Випивши шампанського, гості почали збиратися й їхати до ресторану Галі та Володимира, де й святкуватимуть весілля.
Ввечері поки гості танцювали, нічого не помічаючи навколо, а банкетну залу оглушувала музика, втомившись від веселощів і трохи переївши, Галина вийшла на балкон покурити. До неї приєднався її чоловік Володимир, який накинув на неї куртку. Обійнявшись, вони курили і розмовляли, насолоджуючись тихим зимовим вечором. “Отак би стояти з тобою все життя!” — думала Галина. “Мабуть, це і є той рай, про який усі говорять.” У них із Володимиром було двоє дітей, Саша та Таня, які разом ходили до школи й закінчували п’ятий клас.

Поки вони стояли на балконі, до них вибігла подруга Галини Анна, яка покликала їх спуститися вниз, щоб подивитися на салют. Коли вони спустилися, усі гості вже кричали “Гірко!” молодятам. Заміж вийшла сестра Анни, Оксана. Почався салют — настільки красивий і гучний, що здавалося, весь світ гуде. Поки всі дивилися на феєрверки, хтось із дітей закричав:

— Мамо, мамо, дивись, там теж салют!

Галина поглянула в той бік, куди показувала дитина, і побачила на горизонті якісь дивні спалахи, що осявали небо далеко вдалині. Нічого не підозрюючи, вона вирішила не займати голову дурними думками. Ще міцніше обійнявши чоловіка та дітей, вона намагалася трохи вгамувати наростаючу тривогу і страх.

Додому вони повернулися пізно і одразу ж лягли спати. Вранці хтось почав стукати у двері. Галя, ще сонна, пішла відчиняти. На порозі стояли заплакана Анна та її сестра Оксана. Побачивши їхні налякані обличчя, Галя запитала:

— Що з вами?
— Вітя…
— Що Вітя? — ще більше злякалася Галя.
— Галя, війна почалася…
— Що??

Усередині в Галі все похололо від жаху. “Що війна? Звідки, як…” Вона хотіла підійти до вікна й побачила ті самі спалахи, які не стихали всю ніч.

— Вітя пішов зранку на службу, бо його терміново викликали! — крізь сльози сказала Оксана. — Потім він подзвонив і сказав, щоб я збирала речі…

Закривши обличчя руками, Оксана заплакала. Анна, обійнявши сестру, повторювала:
— Все буде добре! Це ненадовго!

Якраз прокинувся Володимир. Вийшовши до жінок, він здивовано запитав, що сталося. Почувши відповідь, він одразу ж почав телефонувати Віктору. Оскільки вони працювали разом, Володимир сказав Галі збирати речі й будити дітей. Поки Галя з подругами складали речі, Володимир поїхав на роботу.

Того ж вечора, із зібраними речами, вони дивилися новини, в яких повідомлялося, що багато областей захоплені ворогами, і є велика кількість жертв. Було вирішено виїжджати.

Чоловіки проводжали їх на вокзал. Галя не відпускала Володю.

— Куди ж я? А ти як? А дім, робота…

Вткнувшись у його плече, вона розридалася. Володя пообіцяв, що все буде добре. Обійнявши дітей, він дивився, як Галя та жінки заходять у поїзд.

Поки поїзд рушав, жінки довго стояли біля вікна, махаючи своїм чоловікам.

Уклавши дітей спати, жінки сіли на ліжка і почали думати, як жити далі. Все доведеться починати з нуля: нова школа, новий дім, нове життя. Вони розмовляли, поки не почало темніти.

— Дівчата, — тихо сказала Галя, порушивши тишу, — давайте присягнемо одна одній, що тепер, що б не сталося, ми будемо разом до кінця!

— Звісно, до кінця, — впевнено відповіла Анна.

Оксана міцно обійняла сестру та подругу, тихо додавши:
— Ми ж з інституту нерозлучні. А тепер ми — одне ціле. У нас немає нікого, хто б допоміг, окрім нас самих.

Вони поклали руки одна на одну і дали свою клятву. У кімнаті стало тепло від їхнього сміху, який раптом перервала дівчинка, що раптово забігла в купе.

— Тьоті, тьоті, а ви теж їдете до Італії? — радісно спитала вона. — Я їду! У нас там тато працює. Круто буде! Я навіть Колізей побачу!

Дівчинка залилася сміхом і побігла далі коридором, залишивши жінок дещо розгубленими.

— От би і нам так… — зітхнула Галя, опустивши голову.

Наступного дня вони були вже в іншій країні, заселялися у маленьку орендовану квартиру. Перший тиждень минув спокійно: вдалося знайти роботу, вирішити питання зі школою для дітей. У вихідні вони прогулювалися містом, розглядаючи вражаючі пейзажі Дрездена.

Особливе враження справила Дрезденська картинна галерея. Галя довго стояла перед полотнами, вдивляючись у «Сикстинську Мадонну», «Динарій кесаря», «Дівчину, яка читає листа біля відкритого вікна» та знамениту «Шоколадницю». А готичний центр міста з його неймовірною архітектурою й Оперним театром захоплював подих.

Якось увечері жінки вирішили піти до опери. Вистава була дивовижною, а музика – незабутньою. Повертаючись додому, вони зайшли до затишного кафе, де випили кави, милуючись вечірнім містом.

Коли вони дійшли до дверей квартири, Галя раптом зупинилася й залилася сльозами.

— Галя, що сталося? — схвильовано спитала Анна.

Галя стояла, ніби закам’яніла, тримаючи в руках телефон. На екрані було відео її рідного дому — будинку, якого більше не існує…!