Читати книгу - "Життя моє ти де?, Natasha"

глава 4

Залишок того дня тягнувся, мов нескінченна тінь.

Після слів Оксани квартира ніби втратила колір. Звуки стихли, повітря стало щільним і важким, наче стіни самі ввібрали горе. Ніхто не знав, що сказати.

Анна й Галя мовчки сіли поруч із Оксаною, але слова застрягали в горлі. Час ніби зупинився. Лише цокання старого годинника на стіні нагадувало, що світ зовні продовжує жити.

Ніч минула так само страшно, як і день, лише діти сопіли, бачачи красиві та яскраві сни.

Галя стояла на набережній уже десь годину, чекаючи Вову. Вона дивилася на годинник і розуміла, що він знову запізнюється. Вилаявшись, вона вже хотіла піти додому, як він під’їхав до неї на велосипеді з квітами. Обійнявши її, він вибачився, і вони пішли гуляти. Вони разом йшли порожньою вулицею під світлом вуличних ліхтарів. Він сміявся, але в його очах ховалася прихована біль. Вона відчувала це і дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що ховається за його поглядом.

Раптом вона відчула, як рюкзак стає важким, настільки важким, наче хтось накидав туди каміння та валунів. Її спина ось-ось мала не витримати. Вона подивилася на Вову — і жахнулася. Вова, тепер уже блідий і худий, тягнув до неї руки, наче просив допомоги. Його губи ледь рухались, але вона не могла його почути. Рюкзак був таким важким, що біль у спині посилився. Вона побачила, як Вова почав зникати на очах, лише губи ще шепотіли, і дівчина змогла почути:

"Ми просуваємось..."
"Є надія..."
"Я зможу приїхати до вас, обіцяю..."

Оксана кружляла в першому танці з Вітею, і здавалося, що ніщо не зможе їх розлучити. Вони дивилися на салют і навіть не підозрювали, що десь там, зовсім поруч, страшна, гидка, як болото, війна. Оксана дивиться на Вітю. Хтось кричить:

"Гірко!"
"Гірко!"

Оксана тягнеться, щоб поцілувати коханого під гуркіт салюту й музику, але жахнулася, коли побачила зовсім виснаженого, всього в бинтах Віктора. Він тягнув до неї руку й щось шепотів, але через гучні, оглушливі звуки вона не розуміла що. Раптом хтось із гостей вигукнув:

"Оксана, чи готові ви взяти в чоловіки Віктора?"
"Так!"
"Вікторе, ви присягаєтесь взяти в дружини Оксану і любити її до кінця своїх днів?"
"Так!"
"Гірко! Гірко!"
"Присягаєтесь?"
"Присягаюсь!"

Схопившись за голову, Оксана закричала.

Анна прогулювалася парком, коли побачила Андрія. Він катався на човні, обійнявшись із якоюсь дівчиною. Весляр гріб веслами, лунала романтична музика. Андрій і його обраниця були настільки щасливі, що здавалося, ніби їхні душі не тут, а десь у романтичному видінні. Шокована побаченим, Анна закричала до них, але ніхто її не почув.

Раптом вона почула сміх. Озирнувшись, Анна побачила свою подругу й сестру — вони були старими, а їхній сміх був таким, ніби хтось дряпав цвяхом по залізу. Вона почула:

"Аню, ти серйозно?"
"Так не можна!"
"Ти не знаєш, що це за людина!"
"Він бабій!"
"Ти йому не потрібна!"

Вони дивилися на неї, сміялися, шепотілися, засуджували. Анна обернулася в жаху й побачила, як Андрій робить тій дівчині пропозицію. Вона закричала від жаху.

"Ми просуваємось..."
"Є надія..."
"Я зможу приїхати до вас, обіцяю..."
"Гірко!"
"Гірко!"
"Оксана, чи готові ви взяти в чоловіки Віктора?"
"Так!"
"Вікторе, ви присягаєтесь взяти в дружини Оксану і любити її до кінця своїх днів?"
"Так!"
"Гірко! Гірко!"
"Присягаєтесь?"
"Присягаюсь!"
"Аню, ти серйозно?"
"Так не можна!"
"Ти не знаєш, що це за людина!"
"Він бабій!"
"Ти йому не потрібна!"
"Дівчата, давайте присягнемо одна одній!"
"Що б не сталося..."
"Ми будемо разом до кінця!"
"До кінця!"
"До кінця!"
"ДО КІНЦЯЯЯ!"

Голоси розносилися луною, шепотілися, і здавалося, повзли холодними тінями по стінах, заповзали в найвіддаленіші куточки підсвідомості, тягнулися слизькими, холодними, мокрими руками й обіймали за плечі. Повітря було настільки просякнуте словами, луною минулого, що було важко дихати.

У вітальню з усіх кімнат вибігли Галя, Оксана й Анна. До них підбігли налякані діти. Подивившись один на одного з жахом, вони збилися в купу, почали плакати й просити один в одного пробачення.

Нічний дзвінок перервав їх. У слухавці голос промовив, що Віктор помер.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍