Читати книгу - "Клятва на межі світу , Елісса Фенікс"

Глава 1. Вогонь і полум’я
Темрява.
Софія падала.
Вітер виривав із її легень останнє повітря, волосся хаотично розвіювалося, а серце несамовито гупало в грудях. Вона кричала, але звук губився в безкінечному проваллі. Світ навколо зник, розчинився у суцільній чорноті, і тільки крижаний страх огортав її, стискав легені, не даючи дихати.
Що сталося?
Ще хвилину тому вона йшла звичайною міською вулицею, а тепер її тіло летіло в невідомість. Земля зникла під ногами, а навколо залишився лише хаос і незрозуміла сила, що вирвала її з реальності.
Потім прийшов біль.
Софія впала на щось тверде, відчувши, як удар пройшовся від плеча до стегна. Гострий біль пронизав її, вибиваючи з грудей задушений стогін. Легені спалахнули, вириваючи судомний вдих. Вона розплющила очі.
І зрозуміла, що світ змінився.
Над нею простягалося небо — але не блакитне, як завжди, а темно-бордове, мов заплямоване кров’ю. По ньому клубочилися важкі хмари, з яких пробивалося зловісне червонувате сяйво, немов сонце тут було не жовтим, а вогняним.
Навколо здіймався ліс. Але не звичайний.
Дерева були високими, з товстими, вузлуватими стовбурами, що перепліталися між собою, створюючи химерні арки. Їхнє листя… воно блищало. Мало колір темного металу, вловлюючи відблиски червоного світла.
А повітря… воно було густе, насичене. У ньому витала магія, тремтіла невидимими хвилями, ковзала по шкірі, залишаючи після себе відчуття легкого поколювання.
Софія повільно підвелася на лікоть, намагаючись осмислити те, що сталося. Її серце билося так сильно, що, здавалося, ось-ось вистрибне з грудей.
— Що… це?..
Гуркіт.
Далекий, але важкий, потужний.
Вона напружилася. Звуки наростали, змушуючи серце стискатися від страху. Немов удари барабанів… ні. Немов удари гігантських лап по землі.
Софія повільно повернула голову.
І завмерла.
На пагорбі, просто перед нею, стояла істота, якої не мало існувати.
Дракон.
Величезний.
Його луска була темною, майже чорною, але крізь неї просочувалося полум’я, немов у ньому самому жила вогняна стихія. Очі світилися розпеченим золотом, а масивні крила розправлялися за спиною, створюючи величний силует.
Звір зробив крок, і земля здригнулася.
Софія ледве дихала. Її тіло оніміло від шоку, а розум відчайдушно намагався знайти пояснення тому, що відбувається.
А потім вона почула голос.
Холодний, безжальний.
— Потраплянка.
Вона різко озирнулася.
Перед нею стояв чоловік.
Високий, з гострими вилицями, тонкими губами і темними очима, які дивилися на неї з крижаною байдужістю. Його волосся було зібране назад, а чорний плащ ледь ворушився на вітрі.
Але найбільше її лякало не це.
Він тримав меч. Довгий, із загнутим лезом, що ледь помітно світився блакитним полиском.
Поруч із ним стояло ще кілька чоловіків у темних обладунках. Вони дивилися на неї так, ніби вона була або загрозою, або здобиччю.
— Вона справді одна з них, — пробурмотів хтось.
— В’язати, — сухо наказав темноокий.
— Ні! — закричала вона, різко відсахнувшись.
Міцні руки схопили її.
Софія забилася, намагаючись вирватися, але її зап’ястя скрутили, стискаючи так сильно, що вона ледве стримувала крик від болю.
— Я не розумію, що відбувається! — вона задихалася від паніки.
Темноокий нахилився ближче, його погляд був байдужим, немов вона була лише черговим випадком, безликою справою.
— Тепер ти належиш мені.
Софія зустріла його погляд.
І в цю ж мить світ вибухнув полум’ям.