Читати книгу - "Exhalation(видих), Анна Алейникова"

«А що вона казала тоді..?»

А що вона казала тоді, посміхаючись крізь душі?

Чи пам'ятаєш ти, очі її,

Що як твої глибокі до жуті?

А пам'ятаєш як ночі вона проводила?

Мріяла та...

Тільки коханням твоїм омріяна, і все ж таки мрії нажаль залишила.

Це все вже нікому не потрібно.

Це все вже давно не важливо,

Але чи знаєш ти скільки пролито?

Стражданням й пустотою тепер оповита.

2024

«Танцювальна чума»

Поклич мене на танці!

Танці болю в поривах смерті-

Підійди. Будь-ласка, геть не йди.

В поривах смерті крик і тиша. 

Станцюй зі своїми думками,

А я буду кричати, мовчати, танцювати.

Від рішень потопати.

Підійди. Будь-ласка, геть не йди

Не мовчи.

Поговори, після танцю як чуми.

І знову впляс,

Цей клятий контрабас .

2024

***

Приходь, поговорим по душам.

Навіть, якщо погано

Навіть, якщо через мене.

Пішли в наш улюблений ресторан? 

Знаю, що пішов. 

Знаю, що звісно від мене.

Приходь, пограєм у настольні ігри.

Навіть, якщо не розумієш 

Навіть, якщо мене.

Зіграєш пісню зі складними акордами?

Знаю, що змусила думати.

Думати, що мені все-одно на тебе.

Давай може разом втечемо?

Знаю, що хочеш.

 Що далеко від мене.

Може..та тримайте мене семеро!

Я схожу з розуму. 

Або ні, або через тебе.

2024

«Вона»

Вона любить мандри і пісні, 

І танцювати під зорями вночі,

В її душі панують квіти й сни, 

І віра в те, що все на світі.. чи це важливо?

Вона ступила у моє життя, 

Немов із сонячного сяйва, 

І волоссям рудим розцвіла, 

І очі мої тоді засяяли.

В її усмішці щирість і тепло, 

В її словах мелодія весни, 

І сяйво сонця, що впало на скло, 

І відблиски далечної грози.

Вона-це життя, 

Вона-це смерть, 

Вона-це любов, 

Вона-це..

Вона не знала що можна бути одночасно:

оханою і зрандицею.

Жити необачно, 

Й бути сердець власницею.

Але пройшовши з нею вулицею-

Зрозумію сенс життя свого,

Але ти подумаєш..

"Мабуть, це не надовго?"

2024

«Ми»

ми
ні, не ми, я
але ніби знову німі ми..
або ж тільки ти,
або може я.

ніби знову ми ті ж, 
і здається це тіш,
я можу запропонувати наприклад ніж 
і нарешті зʼясуєм що між.

це той стан.
це знову той стакан.
знову той самий план.
ураган.

але ми знову німі.
і це вже не ми
в думках лише інші міри
і можливо не я, 
а лише тільки ти.

2025

«Рядки»

І знову ці не цікаві рядки-

всі мої сподівання й надії.

І знов незрозумілі думки,

якими живу я постійно

Цей мабуть не дописаний абзац,

з якого починалась яскраво сторінка.

Ймовірно не зможу ще раз,

написати його так красиво.

Ось пройшли дні, тут пройшли тижні.

Живе вона минулим ці тяжки миті.

Пише пісні, згадує минулі часи.

Для того щоб , знову поринути у свої мрії.

І знову цей самий недописаний рядок,

з якого починалась ця сторінка.

Клубок її заплутних думок-

вона розплітаю без зупину.

Думки зникають як спливає час.

Як осінь стелить своє листя на мій дах.

Я вірю, в мене буде все гаразд,

весна все ж в серці розквітне ще й не раз.

2023

«Його до неї»

Я так хотів тебе любити,

Так щиро й вірно, до кінця.

Та ти не дала мені й жити,

Вбила кохання у серця.

І ось тепер я сам, один,

З німою тугою в очах.

І нікого мені не треба,

І нічого мені не жаль.

Лише б забути твої очі,

Твій холодний, кам’яний погляд.

І жити далі, без утіх,

Без тебе,

без кохання,

без віри.

2024

«Ти все одно будеш одна»

Бий гармати,

ламай замки,

Викидай у річку ті самі квітки,

Рви підозри, забувай ті дні,

Довіра згинула, мов подих.

Тому рви те,

що дісталось тобі,

Те, що вигадалося в боротьбі,

Те, що втратилося без жалю,

Те, що я й досі люблю.

Стирай малюнки та листи,

Забувай імена,

Ти й далі лишаєшся одна,

Таких як ти мабуть не знайти,

Піджигай ці нікому не потрібні мости,

Рви книги,

рви зошити,

Мої чортові листи,

Скатерть зі слідами чорнил,

Ошмаття прапорів й вітрил,

Зривайголос,

Зривай слова,

Ти далі будеш так само жива,

Бий все, що робила сама.

Все буде добре.

Настала весна.

Забудь кожен з літних домів,

Забудь усе, що вміла ти,

Ламай, бий ці обірвані мости,

Випалюй сліди поразок і втрат,

Раптом захочеш повернутись назад,

Раптом згадаєш собі ще раз,

Після всіх проклять і образ,

Як добре було,

як нестерпно було,

Як тебе нищило і вело,

Як це торкалось твоїх основ,

Але як не просто все це почати знов.

Тому краще рви,

краще пали,

Неважливо хто,

неважливо коли.

Все попереду,

будуть ще дні весни

2025